Жанр «Лісова пісня»: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють казкові персонажі).
Тема «Лісова пісня»: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії. Ідея «Лісова пісня»: нездоланності життя, невмирущості мрії людини: Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сутність. Тобто Добро завжди перемагає Зло. Дійові особи «Лісова пісня»: головні персонажі: Мавка, Лукаш; другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить». Композиція «Лісова пісня»: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора. Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси. Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізованих у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи. Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ закоханих; у такий б авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок людини й природи. Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу. Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявляється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.
Олесь — маленький хлопчик, якому все цікаво, особливо те, що відбувається в лісі. Він зображується одинаком, тому що інші діти не поділяють його інтересів. Навіть дорослі не розуміють його, що призводить до конфліктних ситуацій.
Олесь небайдужий (не проходить мимо, допомагає), добрий та співчутливий (підпер у лісі вмираючу сосну діда не перевантажувати коня), доброзичливий та сердечний (залишив шишку для дятла), не байдужий до чужого болю (плаче, бо щука з'їла пліточку), любить тварин (намагається врятувати пліточку, обороняє коня), слухняний (йде узимку до школи бором), не тримає зла й уміє прощати (зворушений від примирення з Федьком Тойкалом), товариський (за пиріжок і теплі слова однокласника віддячує усім, що має у кишенях), старанний (гарно вчиться, є відмінником), творчий (любить малювати), допитливий (приглядається до природи гає, ніби дослідник, розпитується про тварин), вміє фантазувати (річка – це безтурботна хата, дерева біжать навипередки з Олесем), мрійний (сняться казки, де добро перемагає зло), тонко відчуває несправедливість і чесний (не погоджується з настановами діда, засмучений, бо дід його не розуміє). Наївно по-дитячому протестує проти несправедливості (утікає з уроку малювання, не вечеряє з дідом).
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Лісова пісня»: драма.
Жанр «Лісова пісня»: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють казкові персонажі).
Тема «Лісова пісня»: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії. Ідея «Лісова пісня»: нездоланності життя, невмирущості мрії людини: Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сутність. Тобто Добро завжди перемагає Зло. Дійові особи «Лісова пісня»: головні персонажі: Мавка, Лукаш; другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить». Композиція «Лісова пісня»: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора. Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси. Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізованих у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи. Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ закоханих; у такий б авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок людини й природи. Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу. Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявляється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.
Олесь — маленький хлопчик, якому все цікаво, особливо те, що відбувається в лісі. Він зображується одинаком, тому що інші діти не поділяють його інтересів. Навіть дорослі не розуміють його, що призводить до конфліктних ситуацій.
Олесь небайдужий (не проходить мимо, допомагає), добрий та співчутливий (підпер у лісі вмираючу сосну діда не перевантажувати коня), доброзичливий та сердечний (залишив шишку для дятла), не байдужий до чужого болю (плаче, бо щука з'їла пліточку), любить тварин (намагається врятувати пліточку, обороняє коня), слухняний (йде узимку до школи бором), не тримає зла й уміє прощати (зворушений від примирення з Федьком Тойкалом), товариський (за пиріжок і теплі слова однокласника віддячує усім, що має у кишенях), старанний (гарно вчиться, є відмінником), творчий (любить малювати), допитливий (приглядається до природи гає, ніби дослідник, розпитується про тварин), вміє фантазувати (річка – це безтурботна хата, дерева біжать навипередки з Олесем), мрійний (сняться казки, де добро перемагає зло), тонко відчуває несправедливість і чесний (не погоджується з настановами діда, засмучений, бо дід його не розуміє). Наївно по-дитячому протестує проти несправедливості (утікає з уроку малювання, не вечеряє з дідом).
Объяснение: