Твор у публіцистичному стилі на морально-етичну тему «Вільний час і культура молодіжного дозвілля».
Розкажіть про те, як Ви проводите свій вільний час, чим любите займатись на дозвіллі. Або чим хотіли б займатись )) Поміркуйте про те, як проводять своє дозвілля Ваші однолітки, чим відрізняється дозвілля молодих людей у різних країнах світу сьогодні...

Слова епіграфа – із Нового Завіту, належать апостолові Павлу, який писав

послання до римлян відразу після розп’яття Христа.

Любов Пономаренко – письменниця ХХ століття – продовжує переконувати

читача в тому. що треба любити своїх ворогів, а зло перемагати добром.

(Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці, що на

Чернігівщині. У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут

імені Миколи Гоголя. Працювала вчителем російської мови та літератури, в редакції

газети.

З 1987 року мешкає на Полтавщині в місті Гребінка. Працює власним

кореспондентом Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».

Твори письменниці друкувалися в багатьох газетах та часописах, також

друкувалися за кордоном – в Німеччині та Японії.

Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (1984 р.), «Дерево облич»

(1999 р.), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (2004 р.), «Портрет жінки у профіль з

рушницею) (2005 р.).

Письменниця – лауреат літературних премій:

Міжнародної імені Олеся Гончара (2000 р.);

Всеукраїнської «Благовіст» (1998 р.);

Обласної імені Панаса Мирного (2005 р.).

- 1999 року вийшла друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич».

Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх

фактів. У містечку Гребінка, де письменниця зараз живе, багато будинків після

війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.

Війна – страшне явище. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на

долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, не легша була доля дітей,

жінок, стареньких, які залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду і холоду.

Когда мы вспоминаем о -японской войне 1904-1905 годов, какие у нас возникают первые ассоциации в памяти? "на сопках маньчжурии", осада порт-артура, "врагу не сдаётся наш гордый "варяг" (в бухте чемульпо) … стоп! а где находятся эти самые сопки маньчжурии, порт-артур и бухта чемульпо? маньчжурия - это северный китай, порт-артур - город на ляодунском полуострове, в том же самом северном китае, бухта чемульпо - это в южной корее. так что же там делали и японцы, почему война "-японская", а все основные события происходят не в россии и не в японии, а в китае и в корее? вот об этом мы сейчас и расскажем. в наше время китай - это вторая по мощи и третья по военной силе держава в мире, южная корея - развитое государство, стремительно догоняющее страны "большой восьмёрки", северная корея угрожает америке своим ядерным оружием и межконтинентальными ракетами. однако в конце xix века всё было по-другому. в то время корея, хотя и являлась единым государством, но была настолько слаба и в , и военном плане, что иностранные державы творили там всё, что хотели. то же самое можно сказать и о китае того времени - несмотря на громадное население, страна была поразительно слаба, и полностью зависела от воли других государств. начиная с 1895 года, россия и япония начали одновременно прибирать к рукам территории и природные богатства кореи и северного китая. в апреле 1895 года китай, по симоносекскому договору, завершившему японо-китайскую войну, передаёт японии ляодунский полуостров, однако россия, вместе с союзными ей францией и германией, заставляет японию отказаться от ляодунского полуострова, угрожая "тройственной интервенцией". япония против трёх великих держав бороться не в состоянии, поэтому войска оттуда выводит. было бы крайне наивно предполагать, что россия, германия и франция, отбирая у японии результаты её победы, заботились о бедных китайцах. у этих государств имелись свои собственные планы по разделу китайских прибрежных территорий. так, например, уже в декабре 1897 года военные корабли захватывают незамерзающий порт на юге ляодунского полуострова - порт-артур, а затем и весь этот полуостров захватывается войсками! в марте 1898 года китаю приходится признать "статус-кво", и он "уступает" эту территорию россии по договору аренды сроком на 99 лет. выглядит эта ситуация практически по известной поговорке "вор у вора дубинку украл" - сначала япония отобрала ляодунский полуостров у китая, а затем россия отобрала его у японии. однако территориальные приобретения россии в северном китае вовсе не ограничивались порт-артуром. ещё в 1895 году, когда россия выгнала японцев с ляодунского полуострова, одновременно она выдала китаю заём на уплату контрибуции японии, обусловив предоставление займа разрешением на прокладку квжд - китайско-восточной железной дороги, идущей из сибири через маньчжурию (северный китай) во владивосток.