Хто з нас у дитинстві не уявляв собі відьом, чаклунів, домових? Хто не мріяв уночі сходити до цвинтаря, щоб перемогти в собі страх?
У світ таких казкових істот потрапляємо ми, коли відкриваємо твір М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". У цьому творі, як у "Лісовій пісні" Лесі Українки, вражають описи природи, народні повір'я, дійсність переплітається з міфами. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи казковому.
У центрі твору — образ Івана. Стрункий і міцний, як смерічка, леґінь, поетична натура. З дитячих років Іван жив серед природи, виховувався на гуцульських повір'ях, легендах, казках. Захоплюючись грою на сопілці, він намагається вловити, як і Лукаш, мелодії, що звучать у природі. Його кохана Марічка змальована в ореолі музики і пісень. Дружба Івана з Марічкою повна краси й чистоти. Але чомусь у житті ніколи не буває так, щоб чистоту людських почуттів не чіпали брудні руки, не заважали жити. Сюжет цього твору перегукується з трагедією Шекспіра: Марічка та Іван карпатські Ромео і Джульєтта. В обох творах у ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, але давня ворожнеча стає їм на перешкоді. Як і в трагедії Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть, але кохання перемагає все.
М. Коцюбинський в сюжетну лінію вплітає таємничий казковий світ, тому кохання видається героям дивною загадкою, що має велику силу над людьми.
Читача зачаровує дружба Івана з Марічкою, такою ж ніжною й поетичною, як і він. В їхніх стосунках "все було так просто, природньо, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця".
Цвірінькнути
Хто з нас у дитинстві не уявляв собі відьом, чаклунів, домових? Хто не мріяв уночі сходити до цвинтаря, щоб перемогти в собі страх?
У світ таких казкових істот потрапляємо ми, коли відкриваємо твір М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". У цьому творі, як у "Лісовій пісні" Лесі Українки, вражають описи природи, народні повір'я, дійсність переплітається з міфами. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи казковому.
У центрі твору — образ Івана. Стрункий і міцний, як смерічка, леґінь, поетична натура. З дитячих років Іван жив серед природи, виховувався на гуцульських повір'ях, легендах, казках. Захоплюючись грою на сопілці, він намагається вловити, як і Лукаш, мелодії, що звучать у природі. Його кохана Марічка змальована в ореолі музики і пісень. Дружба Івана з Марічкою повна краси й чистоти. Але чомусь у житті ніколи не буває так, щоб чистоту людських почуттів не чіпали брудні руки, не заважали жити. Сюжет цього твору перегукується з трагедією Шекспіра: Марічка та Іван карпатські Ромео і Джульєтта. В обох творах у ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, але давня ворожнеча стає їм на перешкоді. Як і в трагедії Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть, але кохання перемагає все.
М. Коцюбинський в сюжетну лінію вплітає таємничий казковий світ, тому кохання видається героям дивною загадкою, що має велику силу над людьми.
Читача зачаровує дружба Івана з Марічкою, такою ж ніжною й поетичною, як і він. В їхніх стосунках "все було так просто, природньо, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця".