Твори івана франка-одне з найвизначніших явищ української літератури сформулюйте тезу,наведіть 2 переконливі аргументи,посильте їх прикладами з літератури,сформулюйте висновки.
У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості. Уже в перше видання «Кобзаря» (1840) увійшла одна з найкращих його балад «Тополя». Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув. А серденько б'ється.Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Тополею стала. Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.
Ми, люди XXI століття, звичайно, не віримо у такі фантастичні перетворення, але, читаючи баладу великого Шевченка, знову й знову переконуємося, як зумів поет тонко й точно передати красу людських почуттів, не можемо не милуватися чудовою природою, зображеною у творі, не відчути її звукові образи, які ми відчуваємо як живі, існуючі. Ніби жива постає перед нами струнка висока тополя, яка шепоче зеленим листям і розповідає про сумну свою долю, викликаючи глибоке співчуття. Недарма балади Шевченка давно вже ввійшли в скарбницю народної поезії. І в цьому — найбільше визнання їх автора.
исьменник в образах претендентів на гетьманство Якима Сомка та Івана Брюховецького показує представників певних соціальних верств тодішнього українського суспільства. Також це цілком протилежні натури за моральними та розумовими якостями. Автор демонструє печальний приклад, коли до влади приходить не достойний кандидат, а той, хто зумів улестити та обдурити народ.
В образі Івана Брюховецького, який зрештою здобуває гетьманство, автор відтворив «антигероя при владі». Ця людина хижа та підступна. Її цікавлять лише влада, почесті, розкоші. Ніяких принципів в Брюховецького немає, як немає лицарської честі та людської совісті.
Щоб здобути прихильність запорожців, кандидат в гетьмани Брюховецький одягається стареньку свиту та драні чоботи, кричить про свою безкорисливість, заграє з «низами» козацтва. Він лестить «черні», виголошує пишні промови, роздає фальшиві обіцянки: «Усі будемо рівні!».
Прагнучи влади, Брюховецький не гидує підлістю, зрадою. Прийшовши до влади, обраний наївними січовиками, «Іванець» змінюється на очах. Він вбирається у чоботи-сап’янці, пишний жупан, «позирає гордо, по-гетьманському». Він відразу ж міняє поведінку: коли потрібно покарати його соратника Олексу Сечила, залишає злодія на волі та насміхається над старими традиціями Запоріжжя. Проте новий гетьман швиденько посилає на страту ні в чому не винного супротивника – Сомка.
Брюховецького не цікавить доля країни, він роздирає її навпіл, спричиняє кровопролиття. Його не цікавить лише одне – як би втримати владу. Задля цього він підкупляє московських князів.
В образі Якима Сомка Куліш відобразив свій ідеал гетьманства. Це лицар, людина кришталево чиста та порядна. Сомко освічений, розумний, далекоглядний. Він аристократ в кращому розумінні цього слова, продовжує справу Богдана Хмельницького в той час, коли Брюховецькому до неї немає ніякого діла.
Цей гетьман втримав би Україну самостійною, не розколотою на дві частини державою, вважає Куліш. Він просвіщав би народ, тримав «залізною рукою» бунтівні маси запорозьких «низів», відновив би славу України, нагадує нам автор роману. Але цього не судилося.
Перед своєю стратою Сомко добровільно відмовляється від ння, тому що не хоче братнього кровопролиття та нових міжусобиць в країні: «Брати милії! Що вам битися за мою голову, коли погибає Україна!». Також, коли Кирило Тур хоче замінити його у в’язниці, Сомко вважає безчестям «купувати волю чужою смертю». Цінність життя інших людей для нього понад усе.
Історія каже, що реальний Яким Сомко зовсім не був такою порядною людиною, як літературний персонаж роману Куліша. Але два образи претендентів на гетьманство, створені в «Чорній Раді», мають на меті показати інше. Це те, яким чином народ робить неправильний вибір, які люди насправді мають керувати, і якою була б історія України, її демократія, якщо невірного вибору вдалося б уникнути.
А серденько б'ється.Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Тополею стала.
Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.
Ми, люди XXI століття, звичайно, не віримо у такі фантастичні перетворення, але, читаючи баладу великого Шевченка, знову й знову переконуємося, як зумів поет тонко й точно передати красу людських почуттів, не можемо не милуватися чудовою природою, зображеною у творі, не відчути її звукові образи, які ми відчуваємо як живі, існуючі. Ніби жива постає перед нами струнка висока тополя, яка шепоче зеленим листям і розповідає про сумну свою долю, викликаючи глибоке співчуття.
Недарма балади Шевченка давно вже ввійшли в скарбницю народної поезії. І в цьому — найбільше визнання їх автора.
Відповідь:
Пояснення:
исьменник в образах претендентів на гетьманство Якима Сомка та Івана Брюховецького показує представників певних соціальних верств тодішнього українського суспільства. Також це цілком протилежні натури за моральними та розумовими якостями. Автор демонструє печальний приклад, коли до влади приходить не достойний кандидат, а той, хто зумів улестити та обдурити народ.
В образі Івана Брюховецького, який зрештою здобуває гетьманство, автор відтворив «антигероя при владі». Ця людина хижа та підступна. Її цікавлять лише влада, почесті, розкоші. Ніяких принципів в Брюховецького немає, як немає лицарської честі та людської совісті.
Щоб здобути прихильність запорожців, кандидат в гетьмани Брюховецький одягається стареньку свиту та драні чоботи, кричить про свою безкорисливість, заграє з «низами» козацтва. Він лестить «черні», виголошує пишні промови, роздає фальшиві обіцянки: «Усі будемо рівні!».
Прагнучи влади, Брюховецький не гидує підлістю, зрадою. Прийшовши до влади, обраний наївними січовиками, «Іванець» змінюється на очах. Він вбирається у чоботи-сап’янці, пишний жупан, «позирає гордо, по-гетьманському». Він відразу ж міняє поведінку: коли потрібно покарати його соратника Олексу Сечила, залишає злодія на волі та насміхається над старими традиціями Запоріжжя. Проте новий гетьман швиденько посилає на страту ні в чому не винного супротивника – Сомка.
Брюховецького не цікавить доля країни, він роздирає її навпіл, спричиняє кровопролиття. Його не цікавить лише одне – як би втримати владу. Задля цього він підкупляє московських князів.
В образі Якима Сомка Куліш відобразив свій ідеал гетьманства. Це лицар, людина кришталево чиста та порядна. Сомко освічений, розумний, далекоглядний. Він аристократ в кращому розумінні цього слова, продовжує справу Богдана Хмельницького в той час, коли Брюховецькому до неї немає ніякого діла.
Цей гетьман втримав би Україну самостійною, не розколотою на дві частини державою, вважає Куліш. Він просвіщав би народ, тримав «залізною рукою» бунтівні маси запорозьких «низів», відновив би славу України, нагадує нам автор роману. Але цього не судилося.
Перед своєю стратою Сомко добровільно відмовляється від ння, тому що не хоче братнього кровопролиття та нових міжусобиць в країні: «Брати милії! Що вам битися за мою голову, коли погибає Україна!». Також, коли Кирило Тур хоче замінити його у в’язниці, Сомко вважає безчестям «купувати волю чужою смертю». Цінність життя інших людей для нього понад усе.
Історія каже, що реальний Яким Сомко зовсім не був такою порядною людиною, як літературний персонаж роману Куліша. Але два образи претендентів на гетьманство, створені в «Чорній Раді», мають на меті показати інше. Це те, яким чином народ робить неправильний вибір, які люди насправді мають керувати, і якою була б історія України, її демократія, якщо невірного вибору вдалося б уникнути.