Вільний вірш, верлібр (вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів, частіше без рими, є необов’язковою однакова кількість наголосів у рядках, одноманітні повторювані строфи, але вірш має свій власний ритм. Такі ознаки наближають вірш до прози).
Він не обмежений римами та не обтяжений складними художніми засобами:
тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;
епітет: «пісенні слова»;
алітерація: повтор приголосних «с», «н» — «проспіване у Пісні».
Відмовившись від розділових знаків, поет побудував строфи на анафорі й художньому перенесенні.
ответ:Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди». «Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю».
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати? Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім. Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.
Вільний вірш, верлібр (вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів, частіше без рими, є необов’язковою однакова кількість наголосів у рядках, одноманітні повторювані строфи, але вірш має свій власний ритм. Такі ознаки наближають вірш до прози).
Він не обмежений римами та не обтяжений складними художніми засобами:
тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;
епітет: «пісенні слова»;
алітерація: повтор приголосних «с», «н» — «проспіване у Пісні».
Відмовившись від розділових знаків, поет побудував строфи на анафорі й художньому перенесенні.
Объяснение:
ответ:Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди». «Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю».
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати? Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім. Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.