Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
к терен. До того, як герой зустрічає Джульєтту, він сприймає любов, як порив, як пристрасть. Його можна навіть назвати донжуаном, бажаючим самоствердитися.
На початку п’єси герой поводиться подібно незрілим романтикам – завойовує недоступну дівчину. Але дізнавшись юну Джульєтту, Ромео розуміє, що саме ця зустріч є доленосною для нього. Закоханість у Розалін зникає, і залишається тільки справжнє почуття захопленості Джульєттою.
На маскараді молоді люди відразу ж відкрито проявляють один до одного симпатію і цілуються.
Любов до Джульєтти змінює Ромео в кращу сторону. Герой більше не кляне це почуття, як робив раніше, палаючи надуманою пристрастю до Розалінда. Зустрівши Джульєтту, Ромео задається питанням, а чи любив він до цих пір? І відповідає сам собі, що немає, до Джульєтти всі дівчата були «неправдивими богинями». Герой давно прагнув до любові, вважаючи, що в цьому зможе знайти сенс життя. Тому Ромео штучно роздував полум’я пристрасті до Розалінда. Але несправжнє полум’я швидко згасло з появою в його житті Джульєтти.
Любов до Джульєтти зробила Ромео рішучіше. Він не боїться піти проти традицій суспільства і вступає в таємний шлюб з коханою дівчиною.
Любов героїв була великою і справжньою, але не змогла перемогти вікову ворожнечу сімей. Ромео і Джульєтта стали жертвами необгрунтованої ненависті оточуючих.
Головний герой знайшов сенс життя в любові до Джульєтті. Тому він не міг винести втрату коханої дружини. Коли Ромео бачить Джульєтту в склепі, то приймає рішення випити отруту.
Відповідь:
може з цього щось підійде:
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Пояснення:
к терен. До того, як герой зустрічає Джульєтту, він сприймає любов, як порив, як пристрасть. Його можна навіть назвати донжуаном, бажаючим самоствердитися.
На початку п’єси герой поводиться подібно незрілим романтикам – завойовує недоступну дівчину. Але дізнавшись юну Джульєтту, Ромео розуміє, що саме ця зустріч є доленосною для нього. Закоханість у Розалін зникає, і залишається тільки справжнє почуття захопленості Джульєттою.
На маскараді молоді люди відразу ж відкрито проявляють один до одного симпатію і цілуються.
Любов до Джульєтти змінює Ромео в кращу сторону. Герой більше не кляне це почуття, як робив раніше, палаючи надуманою пристрастю до Розалінда. Зустрівши Джульєтту, Ромео задається питанням, а чи любив він до цих пір? І відповідає сам собі, що немає, до Джульєтти всі дівчата були «неправдивими богинями». Герой давно прагнув до любові, вважаючи, що в цьому зможе знайти сенс життя. Тому Ромео штучно роздував полум’я пристрасті до Розалінда. Але несправжнє полум’я швидко згасло з появою в його житті Джульєтти.
Любов до Джульєтти зробила Ромео рішучіше. Він не боїться піти проти традицій суспільства і вступає в таємний шлюб з коханою дівчиною.
Любов героїв була великою і справжньою, але не змогла перемогти вікову ворожнечу сімей. Ромео і Джульєтта стали жертвами необгрунтованої ненависті оточуючих.
Головний герой знайшов сенс життя в любові до Джульєтті. Тому він не міг винести втрату коханої дружини. Коли Ромео бачить Джульєтту в склепі, то приймає рішення випити отруту.