Коротше, я писала твір приблизно на цю тему, скидую тобі,може щось знайдеш,що тобі до
Шептало – кінь, головний герой оповідання «Білий кінь Шептало». Він - інший, він відрізняється від тих коней, що стоять поруч із ним у стійлі. Але до чого призводить життя у стаді? На мою думку, Шептало – це образ, через який автор показує незвича - йних, не таких, як інші, людей. Білому коню не подобається стояти поруч із іншими, він хоче до лісу, де живуть його родичи. Це правильно, бо люди, якімають інакше мислення, або зовнішність, повинні находити тих, хто приймеїх, зрозуміє та відчує їхню натуру, буде поважати такими, якими вони є. Шеп - тало також цього прагнув. Нарешті, коли він звільнився від злих погонщиків стада і втік до лісу, кінь мав би відчути себе счастливим. Цього, на жаль, не сталося. Шептало звик, що його покриває слой сірого бруду, що всі відносятсядо нього, як до звичайного раба. Він втратив свою особистість. Ліс не манив його, а лякав. Річка – його давня мрія, повернула його шкірі білий колір та срібний блиск. А кінь знову викачався в багнюці. Замість того, щоб відправитися шукати своїх родисів та однодумців, вийти зі своєї зони комфорту, Шептало повернувся до стада. Воно його змінило, і він вже не був білим чарівним створінням, наділенним розумом. Він був просто конем, який злякався і забув справжнього себе…
Головне у цьому житті – зберігати себе, свою натуру, бути справж-нім та не піддаватися натовпу, не піддаватися критиці і образам. Кожен колись був «білим конем», але не кожному вдалося це зберегти.
Велел раз пан Каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. Вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «Мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». И как закричат гайдуки:
- Сто-ой!
Бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. А те враз к нему:
- Ах ты, такой-сякой, куда едешь? Разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? Ты как думаешь, зачем он это сделал? Зачем средства на это тратил? А затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается!
И стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают:
Шептало – кінь, головний герой оповідання «Білий кінь Шептало». Він - інший, він відрізняється від тих коней, що стоять поруч із ним у стійлі. Але до чого призводить життя у стаді?
На мою думку, Шептало – це образ, через який автор показує незвича - йних, не таких, як інші, людей. Білому коню не подобається стояти поруч із іншими, він хоче до лісу, де живуть його родичи. Це правильно, бо люди, якімають інакше мислення, або зовнішність, повинні находити тих, хто приймеїх, зрозуміє та відчує їхню натуру, буде поважати такими, якими вони є. Шеп - тало також цього прагнув. Нарешті, коли він звільнився від злих погонщиків стада і втік до лісу, кінь мав би відчути себе счастливим. Цього, на жаль, не сталося. Шептало звик, що його покриває слой сірого бруду, що всі відносятсядо нього, як до звичайного раба. Він втратив свою особистість. Ліс не манив його, а лякав. Річка – його давня мрія, повернула його шкірі білий колір та срібний блиск. А кінь знову викачався в багнюці. Замість того, щоб відправитися шукати своїх родисів та однодумців, вийти зі своєї зони комфорту, Шептало повернувся до стада. Воно його змінило, і він вже не був білим чарівним створінням, наділенним розумом. Він був просто конем, який злякався і забув справжнього себе…
Головне у цьому житті – зберігати себе, свою натуру, бути справж-нім та не піддаватися натовпу, не піддаватися критиці і образам. Кожен колись був «білим конем», але не кожному вдалося це зберегти.
- Сто-ой!
Бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. А те враз к нему:
- Ах ты, такой-сякой, куда едешь? Разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? Ты как думаешь, зачем он это сделал? Зачем средства на это тратил? А затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается!
И стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают:
- Это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.