У якій із пар слова не пов’язані між собою за походженням?
Змія-земля
Початок-кінець
М’яч-м’який
Осока-сік
Вікно-око

з давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. ми можемо не помічати цього, але поезія є весь наш життєвий шлях. саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії.

леся українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої батьківщини, 1893 року написала поему «давня казка», яку можна вважати її поетичним маніфестом. хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрі поеми леся українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. прості люди любили й поважали поета:

раз у раз ходила молодь пісні-слова вислухати.

з такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якої багач завоював серце своєї коханої. але не тільки для бертольдо вірші поета відігравали велику роль. у них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам’ятовував та повторював ці вірші

Же для багатьох поколінь українців — і не тільки україн­ців — шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. та це лише ілюзія. шевченко як явище ве­лике й вічне — невичерпний і нескінченний. волею історії він ототожнений з україною і разом з буттям рідної держави про­довжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. ми на вічному шляху до тараса шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і україну в ньому. але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства xix століття. він сам приходить у наш день. але й ми повинні йти в його час. лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння. ми щиро захоплюємося високим образом кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді й свободі. та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це кошту­вало мук та болю, скільки для цього треба було прозрінь думки й висоти духу? щоб це уявити, треба добре знати не лише самого шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв тієї доби, що в своїй сукуп­ності й створювали ту історичну реальність, в якій геніальний поет був самим собою. тарас шевченко народився 9 березня (за новим стилем) 1814 року в с. моринці звенигородського повіту на київщині (нині черкаської обл.) у сім'ї кріпака. через два роки родина перебралася до с. кирилівки, де спершу померла мати, а потім і ба­тько. тарас, рано залишившись круглим сиротою, зазнав і горя, і принижень, і поневірянь, однак вони не пригасили жадоби знань та великого прагнення волі.