Укажіть автора твору та кому з персонажів належить цитата. 1) «не з тієї пляшки наливаєте. п’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. марно п’єте… це напої бабські. а воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті, ото ваше вино»; 2) «дорого заплатив я за волю, гірку діну дав… половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»; 3) «нічого не буде… відвезуть… а що я дурно не хочу твоїх грошей, то скажу тобі, що повезуть його позавтра вранці…». 4) «був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій, сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». 5) «він був маленький, з підстриженою борідкою. був би він схожий на миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах…»; 6) «дід піднімає кудлаті брови і слухає. його мутні очі дивляться в простір, а усмішка розсуває зморшки».
Моє ставлення до української мови
Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.
Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано гаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?
Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.
Думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.
Я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.