Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Наше життя подібне до подорожі – шляху, який судилося зробити людині від народження і до останнього дня перед порогом вічності.Упродовж всього життя людина постійно ставить собі запитання: ” А в чому сенс життя? Для чого я живу”? І жоден з нас до кінця не може знайти відповідь на нього. Сенс життя – тема така ж важлива, як і саме життя. Прагнення до пізнання сенсу властиве кожному з нас. Дійсно, у чому сенс життя? Чому ми такі, які є? Як дізнатися, чого робити не варто, як не помилитися? Останнім часом люди не часто замислюються над сенсом свого життя, вважаючи це даремним заняттям і марною тратою часу. Люди настільки зав’язнули в побуті, що прибрали зі свого життя саме головне – сенс і мету.У кожної людини свої цілі в житті. Для когось це просто купівля нових меблів або набору посуду, а комусь потрібна шикарна квартира і хороша машина… Інші зовсім вважають, що в житті немає і бути не може ніякого сенсу… Є і такі люди, що вважають, що ми живемо для того, щоб народити і виховати дітей, створити сім’ю… Але у будь-якому випадку в кожному з нас закладено залишити щось після себе. Скільки людей, стільки і думок! На мою думку, сенс життя полягає в тому, щоб стати щасливим. Але додам маленьке уточнення: він полягає у пошуку. У пошуку самого себе в цьому величезному і незрозумілому світі, у пошуку прекрасного. Сенс життя – навчитися жити по-справжньому. Що це означає? Це значить навчитися бачити найпростіше, помічати зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах і перестати жити складними формулами та розрахунками, а повністю довіряти своєму серцю, своїй душі.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Наше життя подібне до подорожі – шляху, який судилося зробити людині від народження і до останнього дня перед порогом вічності.Упродовж всього життя людина постійно ставить собі запитання: ” А в чому сенс життя? Для чого я живу”? І жоден з нас до кінця не може знайти відповідь на нього.
Сенс життя – тема така ж важлива, як і саме життя. Прагнення до пізнання сенсу властиве кожному з нас. Дійсно, у чому сенс життя? Чому ми такі, які є? Як дізнатися, чого робити не варто, як не помилитися? Останнім часом люди не часто замислюються над сенсом свого життя, вважаючи це даремним заняттям і марною тратою часу. Люди настільки зав’язнули в побуті, що прибрали зі свого життя саме головне – сенс і мету.У кожної людини свої цілі в житті. Для когось це просто купівля нових меблів або набору посуду, а комусь потрібна шикарна квартира і хороша машина… Інші зовсім вважають, що в житті немає і бути не може ніякого сенсу… Є і такі люди, що вважають, що ми живемо для того, щоб народити і виховати дітей, створити сім’ю… Але у будь-якому випадку в кожному з нас закладено залишити щось після себе. Скільки людей, стільки і думок!
На мою думку, сенс життя полягає в тому, щоб стати щасливим. Але додам маленьке уточнення: він полягає у пошуку. У пошуку самого себе в цьому величезному і незрозумілому світі, у пошуку прекрасного. Сенс життя – навчитися жити по-справжньому. Що це означає? Це значить навчитися бачити найпростіше, помічати зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах і перестати жити складними формулами та розрахунками, а повністю довіряти своєму серцю, своїй душі.