Укр літ тест 1.Характерною рисою Михайла з твору "Три зозулі з поклоном" було те, що він
А)мовчав
Б)любив саджати сосни
В)рідко піднімав очі
Г) любив співати

"2.Про це можна написати цілу книгу", - сказано в повісті "Зачарована Десна" про
А) те, як Сашко і батько рятували людей під час повен
Б) бої, які влаштовують на косовищі селяни
В) кашель діда Семена
Г) прокльони прабаби Марусини

3.Серед особливостей роману "Тигролови" НЕМАЄ
А)наявність кількох сюжетних ліній
Б)зображення сильної особистості
В)патріотичного мотиву
Г)змалювання авантюрних пригод

4.Неправильним є твердження
А) Першорядним українським поетом Б.-І. Антонича визнали після збірки "Привітання життя"
Б) Твори Б.-І. Антонича сповнені пантеїстичного світовідчуття
В) Богдан-Ігор Антонич представник такої етнічної групи українців, як лемки
Г) У творчості Б.-І. Антонича найвиразніше проступають риси символізму і міфологічної поетики

5.В основі лірики як літературного роду лежить
А) об'єктивне зображення подій
Б) змалювання характеру людини безпосередньо через дію
В) образ ліричного героя
Г) часова віддаленність між подією і розповіддю про неї

Володимир дрозд "білий кінь шептало"-проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. з метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. на нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. не раз на це зверта я увагу і степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. коли ж стався злам? є в оповіданні вражаючі епізоди. ось один із них. босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . на мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. й волі».оповідання «білий кінь шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання в. дрозда набуває актуальності. сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова! ) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. символічно звучать останні рядки твору: «під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною » образ білого коня шептала — алегоричний. він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

Для української національної культури основоположною базою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.

Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за до зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дусі пізнішого європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.