Я думаю, війна – ровесниця людству і в усі часи та епохи люди відчували холодний подих війни у себе за спиною. Однак, не варто думати, що людина є жертвою війни. Це зовсім не так. Жертва займається самобичуванням, оскільки будь-яка війна – справа рук самої людини. Чи не виявляється через це тваринний початок в людях? Чи не є це своєрідний «природний відбір», в результаті якого виживає найсильніший, будь він з ломакою, зі стрілами, з мечем, з порохом, з рушницею.ійна – це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об'єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога.Я не знаходжу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше, коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію в усьому світі. Жахливо те, що всі закривають очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним в боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров'ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні – божевіллі глобального масштабу.
«З нічних молитов» — вірш-мініатюра, що читається немов на одному диханні, навіюючи світлий настрій і залучаючи до переживання добра. Твір є одночасно поезією і молитвою — люди давно помітили, що між цими проявами духовного життя є чимало спільного. їх об’єднують максимальна щирість, чесність, нетерпимість до будь-якого лицемірства. Це вимагає особливої відповідальності: якщо вже поет використовує форму молитовного звернення, то він тим самим погоджує своє слово з високим авторитетом давньої релігійної молитовної традиції.
Українські письменники неодноразово зверталися до молитовного викладу своїх думок і почуттів. Така форма була звичною для поетів
XVI—XVIII століть, майстрів філософсько-релігійної, або метафізичної, лірики. Форму молитви мають твори геніального Тараса Шевченка «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...», «Тим неситим очам...». Іван Малкович із великим успіхом продовжує й розвиває цю традицію.
Назва його твору виділяє нічну пору як найбільш сприятливий час для того, щоб на самоті, позбувшись щоденної метушні, замислитися над вічними питаннями людського буття. Водночас, виносячи свою віршовану молитву на суд вдумливих читачів, автор немовби за х приєднатися до виголошення спільного молитовного прохання.
Про що ж він просить? Чи не є його прохання марнославним або егоїстичним? Ми пересвідчуємося, що його поетична молитва сповнена любові до ближнього — це молитва за всіх людей зі щирою вірою та світлою надією на щастя. Не випадково центральним у творі виступає символічний образ «обруча віри» навколо кожного людського серця.
З НІЧНИХ молитов
Господи, літа стебельце всели до самітніх душ, дай кожному звити кубельце, і не поруш.
Хай кожен в цім світ хай світить з-за темних круч довкола кожного серця віри твоєї обруч.
Однак, не варто думати, що людина є жертвою війни. Це зовсім не так. Жертва займається самобичуванням, оскільки будь-яка війна – справа рук самої людини. Чи не виявляється через це тваринний початок в людях? Чи не є це своєрідний «природний відбір», в результаті якого виживає найсильніший, будь він з ломакою, зі стрілами, з мечем, з порохом, з рушницею.ійна – це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об'єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога.Я не знаходжу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше, коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію в усьому світі. Жахливо те, що всі закривають очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним в боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров'ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні – божевіллі глобального масштабу.
Українські письменники неодноразово зверталися до молитовного викладу своїх думок і почуттів. Така форма була звичною для поетів
XVI—XVIII століть, майстрів філософсько-релігійної, або метафізичної, лірики. Форму молитви мають твори геніального Тараса Шевченка «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...», «Тим неситим очам...». Іван Малкович із великим успіхом продовжує й розвиває цю традицію.
Назва його твору виділяє нічну пору як найбільш сприятливий час для того, щоб на самоті, позбувшись щоденної метушні, замислитися над вічними питаннями людського буття. Водночас, виносячи свою віршовану молитву на суд вдумливих читачів, автор немовби за х приєднатися до виголошення спільного молитовного прохання.
Про що ж він просить? Чи не є його прохання марнославним або егоїстичним? Ми пересвідчуємося, що його поетична молитва сповнена любові до ближнього — це молитва за всіх людей зі щирою вірою та світлою надією на щастя. Не випадково центральним у творі виступає символічний образ «обруча віри» навколо кожного людського серця.
З НІЧНИХ молитов
Господи, літа стебельце всели до самітніх душ, дай кожному звити кубельце, і не поруш.
Хай кожен в цім світ хай світить з-за темних круч довкола кожного серця віри твоєї обруч.
1992