Образ козака у мене завжди пов'язувався із мужністю, сміливістю, молодецьким завзяттям. Козаками були ті відважні люди, які присвячували своє життя служінню Батьківщині, були патріотами у повному розумінні цього слова. Щоб полегшити життя своєму народові, багато з них відмовлялися мати власну родину. Козаки жили уЗапорізькій Січі, там вони загартовували свій дух і вдосконалювалися у володінні зброєю. Боролися козаки з усіма, хто намагався поневолювати або кривдити український народ. Це були і панська Польща, й турки з татарами. Козаки нікого й нічого не боялися, навіть смерті. Навпаки, вмерти заради великої справи кожен вважав за честь. Отримували перемогу козаки навіть у найскладніших, найнебезпечніших битвах, тому про них пішла слава як про непереможних степових лицарів. Вороги надзвичайно боялися козаків, вважаючи, що їм допомагає диявол. Але насправді це були люди, які просто дуже любили Україну, свій народ і прагнули для нього щастя, волі, розвитку. Багато в чому козаки полегшували життя людей, за що народ складав про них пісні та легенди, прирікаючи своїх героїв та їхні відважні подвиги на безсмертя. І зараз кожний знає що там, де були козаки, була й слава. Твір ''Маруся Богуславка'' вплинув на на мене. Я побачив патріотизм та козаків н іншої сторони. У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!» Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Твір ''Маруся Богуславка'' вплинув на на мене. Я побачив патріотизм та козаків н іншої сторони. У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!» Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.