Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
У п’єсі відображено зміни, які відбулися в українському селі після реформи 1861 року. Мартин Боруля — чиновник, тобто вільна людина, яка сплачує грошовий податок. Як бачимо, чиновники — досить заможні люди, у них велике господарство, на якому працюють також і наймані робітники — збіднілі селяни. Мартин платить робітникам «на своїх харчах тридцять рублів», крім того, утримує сина-чиновника. Відповідно до указу, чиновники були зобов’язані подати документи, які підтверджували б їхнє дворянське походження. Якщо ж таких документів не буде, то їх прирівняють у правах до селян. Тому Красовський демонструє зверхність над Борулею.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Объяснение:
У п’єсі відображено зміни, які відбулися в українському селі після реформи 1861 року. Мартин Боруля — чиновник, тобто вільна людина, яка сплачує грошовий податок. Як бачимо, чиновники — досить заможні люди, у них велике господарство, на якому працюють також і наймані робітники — збіднілі селяни. Мартин платить робітникам «на своїх харчах тридцять рублів», крім того, утримує сина-чиновника. Відповідно до указу, чиновники були зобов’язані подати документи, які підтверджували б їхнє дворянське походження. Якщо ж таких документів не буде, то їх прирівняють у правах до селян. Тому Красовський демонструє зверхність над Борулею.