УМОЛЯЮ БОЛЬШОЕ ТОМУ КТО подпишусь на такого человека :3
Завдання за твором В. Чемериса "Вітька+ Галя.
або Повість про перше кохання":
1) визначити тему та ідею твору
2) які "дорослі" проблеми намагалися розв'язати підлітки у повісті?
3) чи актуальний твір сьогодні і чому?
4) чого навчила вас ця повість?
5) виписати 5 фразеологізмів із цього твору
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю.
Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?».
Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.