Уромані створена галерея образів історичних постатей. який образ найбільше зацікавив вас? знайдіть у мережі інтернет або в історичних енциклопедіях інформацію про цього діяча. з'ясуйте, чи збігається авторський погляд на історичну особу з оцінками істориків, біографів. представте результати свого дослідження у вигляді таблиці або схеми й ознайомте з ними однокласників.

Іван Якович Франко - геній української нації, великий майстер українського слова, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури кінця XIX - початку XX ст. Народився Іван Якович 17 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту (Львівська область). Навчався у початковій (1862-1863) і «нормальній» (1864-1867) школах та в Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Після закінчення гімназії вступає на філософське відділення Львівського університету. З успіхом навчається, займається самоосвітою, громадською роботою, літературною діяльністю. Входить до складу журналу «Друг», бере участь у виданні літературного альманаху «Дністрянка» (1876). За активну політичну діяльність І. Франка вперше заарештовують у 1877 р. на дев’ять місяців. Саме у в’язниці з’являються його шедеври політичної лірики - «Товаришам із тюрми» та «Гімн». Вдруге його посадили до в’язниці на три місяці, після чого Франка було відправлено в рідне село під поліцейський нагляд.

Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина.
Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби.
На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину…
Щоб ні в кого не лишилося сумніву, що все це дійсно написав я сам, розповім, як я навчився писати. Не така це вже складна штука.
Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець.
При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими.
Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її кігтями. Від цього псувалася машинка, а також мої стосунки з її господарем, а головне — друкування посувалося страшенно повільно, бо думка уривалась, натхнення зникало, і я довгенько сидів, щоб знову повернувся робочий настрій.