УСТАНОВІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
A) «Високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…».
Б) «Вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою».
B) «Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах».
Г) «Завжди прилизаний, напахчений одеколоном мамин синок... Отой ябеда і боягуз, хвастун і брехун, якого Вітька терпіти не міг».
1. Соломія Кирилівна 2. Галя 3. Вітька 4. Федько 5. Петро
Івана Купала – одне з найбільш древніх і містичних свят.
Традицій на Івана Купала, яке українці відзначають у ніч із 6 на 7 липня, чимало. ІА Дивись.info зібрала для Вас народні обряди, традиції, які до цих пір залишилися популярними.
Згідно з давніми традиціями, Івана Купала – свято сонця, тому найважливіша роль в обрядах відведена силі вогню. Читайте також: Де і як святкують Івана Купала на Львівщині (фото, відео) Історія свята Свої витоки свято Івана Купала, або Іванів день бере ще з часів язичництва. Спочатку цей день був присвячений язичницькому богу Купалі. Але після християнізації Київської Русі назва цього дня доповнилося ім’ям Іоанна Хрестителя (Предтечі), день народження якого збігався з купальським святом. День Івана Купала раніше припадав на день літнього сонцестояння і випадав на 24 червня. Після введення нового стилю літочислення дата пересунулася на 7 липня.
живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.