Установіть відповідність між виділеними слова і частинами мови.
1 Прийменник
А Дзвенять гаї, мов арфи, а день біжить, сміється
2 Сполучник
(О. Підсуха)
3 Частка
Б Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно
4 Вигук
в добру землю сіє (М. Рильський)
В Ох, яка буря знялася на морі (О. Іваненко)
Г Стрункі сосни велично впираються вершина
ми в небо (Ю. Збанацький)
Д Впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар)
Відповідь:
1. Про які часи йдеться у повісті «За сестрою» А. Чайковського?
а) Боротьба українців проти польської шляхти;
б) боротьба українців проти монголо-татарських нападів;
в) боротьба українців проти фашистів;
г) боротьба українців з половцями
2.Як звали головного героя повісті?
а) Семен;
б) Панас;
в) Павлусь;
г) Андрій.
3.Назвіть рідне село родини Судаків, на яке черговий раз напали татари:
а) Зачепилівка;
б) Дністрівка;
в) Семигори;
г вка.
4.Хто найперший передчував небезпеку?
а) Козак Семен Непорадний;
б) дід Панас;
в) брат Павлуся;
г) сотник Андрій Недоля.
5.Коли татари напали на село?
а) Зранку;
б) вночі;
в) опівдні;
г) після обіду.
6. Як звали сестру головного героя повісті?
а) Олена;
б) Галя;
в) Ганя;
г) Настя.
7. Кого характеризують слова: «Я, неначе саме щастя, хапаю чоботи, нашвидкуруч навстоячки намотую онучі і через хвилину стаю козаком-завзятцем…»?
а) Семена;
б) Панаса;
в) Павлуся;
г) Андрія.
8. Де було звичне місце зустрічі козаків у степу?
а) Біля найвищого кургану;
б) посередині степу;
в) за високою ковилою;
г) біля Свиридової могили.
9.Що побачив козак Семен Непорадний на заході вранці?
а) Пожежу; б) темні грозові хмари;
в) яскраво-рожевий пруг неба; г) сильний туман.
10. Яка пригода перервала роздуми козака Непорадного біля вогню?
а) Голосне іржання коней; б) свист стріл;
в) поява хлопчика на татарському коні; г) незрозумілі викрики.
11.Що знайшов Семен у сідлі коня?
а) В’язку стріл; б) золото, гроші; в) пістолі; г) торбинку з сухарями;
12. Козаки брали з собою у похід 80-літнього діда Панаса, бо він…?
а) був досвідченим стратегом;
б) добре орієнтувався на місцевості;
в) не хотів залишатися вдома;
г) лікував і розважав.
1. б
4. б
7. в
10. в
2. в
5. б
8. г
11. б
3. г
6. в
9. а
12. г
Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — романтизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой здатен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.
Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.
Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».
Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.
І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.
Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».
Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання переходять у світлий смуток:
Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.
Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:
Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.
Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.
Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому «порядне товариство»:
Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!
Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.
із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають вільно груди».
У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для романтиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.
Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.
Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.
«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світовій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й мелодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати ліричному герою Гейне