Установiть вiдповiднiсть мiж iменем персонажа та родом його дiяльностi. 1.Бiер- Мiер 2.Мiха Голий 3.Пацака Макурi 4.Фандiго. А власник цирку, Б акробат, В дрiбний злодiй, Г найсильнiша люди на Баварii, Д борець на прiзвисько" Чорна гора"

1 Господь багатий нас благословив Дарами, що нiкому не одняти: Любов i творчiсть; туга i порив, Одвага i вогонь самопосвяти.

2 І — Все в житті залежить від нас самих. ( Тільки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвідомлює, наскільки багатим є її внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу). II —Справжнє, наповнене боротьбою життяне для слабких.( Це не означає — крокувати з високо піднятою головою, незважаючи ні на що, це значить приймати виважені рішення, аби не помилитися й виконати свій обовязок). III — Сумління -вічне мірило вчинків. (Автор називає сумління «невблаганним», адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути). IV — Хвилини вибору і сумнівів. (Слід пам’ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом «Ціль виправдовує засоби». Автор у наказовій формі переконує, що майже все в житті залежить від нас самих Це не собі поезія. Ні! В ній істина, яка допомагає повірити в себе. А віра у себе — то дуже важлива річ!).

3  Означает,что дружба это и есть сила,т.к дружба всегда делает людей сильнее.

4 У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”. Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»