Установити послідовність подій у творі.
1. «Відколи князь посів батькові володіння, запанувало на люботинських землях небувале затишшя». 2. «Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця». 3. «Дракон втомлено роз на долівці і вирішив, що повзти далі марно». 4. «Печера мені не сподобалась ось чому… Травичка зеленіє, квіточки ростуть». 5. «Такі голови для держави — ве-ли-ка небезпека». 6. «Йди геть від людей». 7. «Зіправді хочу битися з лицярями». 8. «Чому він тоді не рубав: «Ах, певно, помітив сльозу». 9. «Князь глянув на хлопця, потім на спис, що стримів з драконового ока, і все зрозумів». 10. «Порожнеча зяяла всюди, на що не глядів. Якийсь біль, незрозумілий біль проліз йому в душу і звив собі там кубло». 11. «Князь відчув, що там, де в його душі була раніше сліпуча яснота, царювала тепер темрява». 12. «Осіннє сонце — бліде й змарніле — вистрілило проміннями понад світом».
Читаючи вірш "Заповіт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з'явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться після мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться мої думки, мрії поколінню прийдешньому? В багатьох своїх творах поет закликав земляків боротися за волю, рідну Україну, але саме в цьому вірші слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вільною сім'єю, з братерськими почуттями і світлим майбутнім українського народу. Але спочатку потрібно всім встати на боротьбу за вільне життя пліч-о-пліч: "Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте".
А далі інтонація поета змінюється і стає печальною, тому що він прохає згадувати його в цій вільній сім'ї "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий...". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.
Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна — вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам'яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.
Твір
Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним.
Розглянемо три байки Езопа, які прожили віки, і тепер у віршованій формі відомі під іменами інших байкарів, зокрема іменем російського письменника Івана Крилова: «Крук і лисиця», «Мураха і Цикада» та «Лисиця і виноград».
Мораль байки «Крук і Лисиця» у Крилова принципово відрізняється від Езопової виховної ноти. Езоп пише про нерозумність Крука, а Крилов робить інший акцент, і в нього головним персонажем стає улеслива Лисиця. Отже, основна ідея його байки — лестощі, які шкодять оточуючим. Обидві риси людської натури — дурість і улесливість— можна знайти в обох байках. Але акценти авторами розставлені різні, а тому байки сприймаються по-різному, хоч відразу зрозуміло, що використовується один і той самий сюжет.
Байка «Мураха і Цикада» у Крилова названа «Бабка і Мураха». Вже у зміні цієї назви ми бачимо цікавий момент: байкарі змінювали колорит свого твору для простішого сприймання його читачами. Оскільки цикади на території Росії не мають поширення, автор змінює цей образ на більш доступний для свого регіону образ бабки. Це наближення твору до простої людини ще раз підкреслює основну мету байки — розкрити людські вади таким чином, щоб усі зрозуміли і не повторювали помилок, які замальовуються у байці. Мораль байки «Бабка і Мураха» з часів Езопа не змінилася: необхідно думати про майбутнє і працювати задля нього.
Байка «Лисиця і виноград» розповідає нам про те, як Лисиця довгий час намагалася дістати виноград, який був надто високо, і вона так і не скуштувала його. Лисиця тоді сказала, що цей виноград ще зелений і пішла собі. Мораль Езоп розкрив дуже влучно і навіть афористично: «так і деякі люди не можуть досягти успіху через брак сили, а звинувачують у цьому обставини». Цікаво те, що у байці Крилова наголошується на тому, що виноград був стиглий: «грона червоніли».
Отже, ми бачимо, що байка — це твір не тільки мистецький, а ще філософський і виховний. Байка викриває вади людського характеру, а оскільки ці вади часто одні й ті самі незалежно від часу і простору, теми, ідеї, сюжети байок позичаються одними письменниками в інших. Для автора залишається основним одне: щоб байка сприяла виправленню людини. І виховує вона людину дуже обережно і ніжно: пропонуючи їй на розсуд поведінку тварин. Таким чином, ніхто не залишається ображеним, а хто хоче «почути», про що каже автор, той «почує».