ОбъяснеВибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.
Вибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.37 років Ольжича, між 1907 і 1944, вмістили дві світові війни та кілька революцій - тож страшні історичні катаклізми руйнували кордони, держави, нівечили життя цілих народів і окремих людей.
Вибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.37 років Ольжича, між 1907 і 1944, вмістили дві світові війни та кілька революцій - тож страшні історичні катаклізми руйнували кордони, держави, нівечили життя цілих народів і окремих людей.Для поета завжди катастрофічною стає ще й втрата живих мовних джерел, питомого середовища.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
ОбъяснеВибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.
Вибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.37 років Ольжича, між 1907 і 1944, вмістили дві світові війни та кілька революцій - тож страшні історичні катаклізми руйнували кордони, держави, нівечили життя цілих народів і окремих людей.
Вибравши собі "княжий" псевдонім, Олег Ольжич прагнув чи не найперше наголосити тривкість і нерозривність зв'язку із надовго втраченим Києвом.37 років Ольжича, між 1907 і 1944, вмістили дві світові війни та кілька революцій - тож страшні історичні катаклізми руйнували кордони, держави, нівечили життя цілих народів і окремих людей.Для поета завжди катастрофічною стає ще й втрата живих мовних джерел, питомого середовища.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
Объяснение: