Добро-це ніби щось таке маленьке, але водночас таке приємне. У наш час все більше людей забувають про звичайні речі, поринаючи у свої буденні справи. Ми не стараємося щось змінити, ми хочемо щоб змінював хтось. Ми повчаємо інших, але не можемо навчитися самі. Добро - це те, що повинна робити кожна людина. На мою думку якщо кожен із нас скаже старшій людині Доброго дня, поступиться в автобусі місцем, до бабусі перейти дорогу, тоді наш світ стане набагато кращим. Я вважаю що робити добро зовсім не складно і робити його потрібно безкорисно, не озираючись назад, не чекаючи якоїсь винагороди. Слід пам'ятати людина починається з добра. Світ починається з тебе. Все в житті повернеться бкмерангом. Потрібно робити добро і пам'ятати що саме своїми вчинками ми подаємо приклад молодшим. Як робимо ми так колись будуть робити вони. Тому потрібно робити більше добра, адже колись ми схочемо щоб до нам, але до буде нікому
У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани.
Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани.
Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).