Життя здається дуже коротким для людини. Хочеться багато зробити. Ще змалечку людина прагне пізнати нове, цікаве, корисне, а потім, ставши дорослою, передати ці знання дітям.
Коли замислюєшся над тим "що ти хочеш отримати?", внутрішній голос говорить: здоров’я, кохання, матеріальне благополуччя…
Людина сама визначає власні пріоритети. Але як зробити так, щоб прожитий час не був марний, витрачений на якісь дрібниці? Людина живе у суспільстві, тому вона повинна співвідносити власні інтереси з інтересами оточуючих.
Так, для Софійки головним у житті є:
- робити добро;
- до
- шанувати матір;
Ця дівчинка є взірцем для нас всіх. Тому мене найбільше захопила повість "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських",особливо дівчинка Софійка. В цьому творі розкривається правильне ставлення до життя, виховання почуття дружби, відповідальності за свої вчинки.
Цей твір розкриває важливі вічні теми - боротьби добра і зла. Юна Софійка пліч-о-пліч зустрічається зі злом, намагається йому протистояти. Ця смілива дівчинка є уособленням добра. Вона щиро кидається на до друзям, намагається витягнути їх із неприємностей.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром. Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак… XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Объяснение:
Життя здається дуже коротким для людини. Хочеться багато зробити. Ще змалечку людина прагне пізнати нове, цікаве, корисне, а потім, ставши дорослою, передати ці знання дітям.
Коли замислюєшся над тим "що ти хочеш отримати?", внутрішній голос говорить: здоров’я, кохання, матеріальне благополуччя…
Людина сама визначає власні пріоритети. Але як зробити так, щоб прожитий час не був марний, витрачений на якісь дрібниці? Людина живе у суспільстві, тому вона повинна співвідносити власні інтереси з інтересами оточуючих.
Так, для Софійки головним у житті є:
- робити добро;
- до
- шанувати матір;
Ця дівчинка є взірцем для нас всіх. Тому мене найбільше захопила повість "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських",особливо дівчинка Софійка. В цьому творі розкривається правильне ставлення до життя, виховання почуття дружби, відповідальності за свої вчинки.
Цей твір розкриває важливі вічні теми - боротьби добра і зла. Юна Софійка пліч-о-пліч зустрічається зі злом, намагається йому протистояти. Ця смілива дівчинка є уособленням добра. Вона щиро кидається на до друзям, намагається витягнути їх із неприємностей.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.