Що таке жінка? Це біле молоко. Варто їй захотіти, і вона наситить своєю любов'ю кого завгодно. Вона може змішатися з медом і зігріти будь-яку душу, пом'якшити її природу і зберегти її натруджений голос. Вона може заграти, як кумис, і вдарити в голову чоловікам. Жінка здатна наповнити кімнату своєю присутністю, як заповнює молоко глечик, плавно, займаючи весь відведений їй простір.
Але, скипаючи, вона перетворюється на піну, яка рветься назовні, яка може обпалити і втекти. І особливо небезпечна жінка тим, що скипає вона непередбачувано і часто у той момент, коли чоловік відвернувся.
Краса жінки в її станах. Один любить топлене молоко, інший парне, третій – згущене з цукром. Але не це виявляється важливим. Важливе лише те, що в ній повинна жити первородна енергія, дана Богом, яку вона вміє в собі виробляти і обачливо віддавати. Ця енергія в ласці і милосерді жінки. І її сини ніколи не навчаться любити інших людей, якщо вона не володіє цією енергією.
Кажуть, що молоко корисне. Від того чоловік слабшає без жінки, що йому не вистачає живлення для душевного зростання. У неї може бути багато покликань, але є одне запасне і головне, не маючи якого чоловіки метушаться все життя в пошуках інших занять – це сама її біла природа, яка потрапляє на губи крихітної дитини, що насичує її силою і що стає її частиною. Вона не посередник, не рабиня і не королева, вона – золота середина. Вона – зв'язок, що тримає міцніше цементу.
У жінки багато думок і відчуттів відразу, і найбільше серед них переживань. Жінка, яка не сумнівається у своїй привабливості, розумі і цікавості, або лінується, або далі не розвивається, скоро знову почне сумніватися. Вона гостріше відчуває запахи і краще вибирає кольори, але під час небезпеки закриває обличчя руками. Їй необхідно стежити за своєю зовнішністю, голосом, рухами, поставою, а головне – за переживаннями, тому що вона чудесна, коли все навколо любить. Тому що прекрасна, як явище живої і не живої природи, як пейзаж, як метелик, і ніщо і ніхто в світі не несе більшої відповідальності за свою красу, ніж вона. А чоловіку, йому дозволяється бути і некрасивим. Так він навіть чарівніше.
Жінка живе в грубому світі і готова до цього. У неї має бути прихована сила на двох, якщо вона буде або є матір'ю. Навіть жорстокість чоловіків, їх кам'яна завзятість, не ламає кремінь, а вона може текти під ці камені і точити їх, тим самим зрушуючи з місця. Буває і троє сильних не можуть зупинити буйного чоловіка, а вона прийде і скаже так, що він у раз втихомириться.
Прояв почуттів – це найвеличніша сила жінки. Вона смішить і радує, підбадьорює і штовхає до дій, вчить відчувати у відповідь і дратує, вона незрозуміла, а без цієї сили зовсім нудно жити. Мабуть, немає гірше жінки, ніж та, яка скупа у своїх почуттях, не вміє бути ніжною, і все вирішує одним холодним розумом.
Молоко не може пролитися марно, воно одного разу знаходить глечик, в якому буде зберігатися. А глечик або залишається порожнім, або наповнюється молоком – і від цього жорстокість чоловіків: вони обирають, якою бути краще посудині.
Її величність жінка відчуває істину серцем і запускає своє праве півкуля там, де безглузді логіка і знання. Чоловік шукає істину своїм розумом, вчиться милосердю на життєвому досвіді. А жінці дано багато чого вже з народження, тому як сама вона виробляє життя.
Країна, яка пережила усі поразки,негаразди,счастливі миті і навіть гніт осибистих її жителів.Це Україна! Україна — "тихі води, ясні зорі" — завжди була для загарбників, сусідів і не сусідів "солодким шматочком". Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об'єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії. У романі "Чорна рада" ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об'єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею. Гине і палкий прихильник об'єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до "черні" та запорожців, а це, у свою чергу,— з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини? Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення. І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти. Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз'єднаність.
Що таке жінка? Це біле молоко. Варто їй захотіти, і вона наситить своєю любов'ю кого завгодно. Вона може змішатися з медом і зігріти будь-яку душу, пом'якшити її природу і зберегти її натруджений голос. Вона може заграти, як кумис, і вдарити в голову чоловікам. Жінка здатна наповнити кімнату своєю присутністю, як заповнює молоко глечик, плавно, займаючи весь відведений їй простір.
Але, скипаючи, вона перетворюється на піну, яка рветься назовні, яка може обпалити і втекти. І особливо небезпечна жінка тим, що скипає вона непередбачувано і часто у той момент, коли чоловік відвернувся.
Краса жінки в її станах. Один любить топлене молоко, інший парне, третій – згущене з цукром. Але не це виявляється важливим. Важливе лише те, що в ній повинна жити первородна енергія, дана Богом, яку вона вміє в собі виробляти і обачливо віддавати. Ця енергія в ласці і милосерді жінки. І її сини ніколи не навчаться любити інших людей, якщо вона не володіє цією енергією.
Кажуть, що молоко корисне. Від того чоловік слабшає без жінки, що йому не вистачає живлення для душевного зростання. У неї може бути багато покликань, але є одне запасне і головне, не маючи якого чоловіки метушаться все життя в пошуках інших занять – це сама її біла природа, яка потрапляє на губи крихітної дитини, що насичує її силою і що стає її частиною. Вона не посередник, не рабиня і не королева, вона – золота середина. Вона – зв'язок, що тримає міцніше цементу.
У жінки багато думок і відчуттів відразу, і найбільше серед них переживань. Жінка, яка не сумнівається у своїй привабливості, розумі і цікавості, або лінується, або далі не розвивається, скоро знову почне сумніватися. Вона гостріше відчуває запахи і краще вибирає кольори, але під час небезпеки закриває обличчя руками. Їй необхідно стежити за своєю зовнішністю, голосом, рухами, поставою, а головне – за переживаннями, тому що вона чудесна, коли все навколо любить. Тому що прекрасна, як явище живої і не живої природи, як пейзаж, як метелик, і ніщо і ніхто в світі не несе більшої відповідальності за свою красу, ніж вона. А чоловіку, йому дозволяється бути і некрасивим. Так він навіть чарівніше.
Жінка живе в грубому світі і готова до цього. У неї має бути прихована сила на двох, якщо вона буде або є матір'ю. Навіть жорстокість чоловіків, їх кам'яна завзятість, не ламає кремінь, а вона може текти під ці камені і точити їх, тим самим зрушуючи з місця. Буває і троє сильних не можуть зупинити буйного чоловіка, а вона прийде і скаже так, що він у раз втихомириться.
Прояв почуттів – це найвеличніша сила жінки. Вона смішить і радує, підбадьорює і штовхає до дій, вчить відчувати у відповідь і дратує, вона незрозуміла, а без цієї сили зовсім нудно жити. Мабуть, немає гірше жінки, ніж та, яка скупа у своїх почуттях, не вміє бути ніжною, і все вирішує одним холодним розумом.
Молоко не може пролитися марно, воно одного разу знаходить глечик, в якому буде зберігатися. А глечик або залишається порожнім, або наповнюється молоком – і від цього жорстокість чоловіків: вони обирають, якою бути краще посудині.
Її величність жінка відчуває істину серцем і запускає своє праве півкуля там, де безглузді логіка і знання. Чоловік шукає істину своїм розумом, вчиться милосердю на життєвому досвіді. А жінці дано багато чого вже з народження, тому як сама вона виробляє життя.
Україна — "тихі води, ясні зорі" — завжди була для загарбників, сусідів і не сусідів "солодким шматочком". Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об'єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.
У романі "Чорна рада" ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об'єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.
Гине і палкий прихильник об'єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до "черні" та запорожців, а це, у свою чергу,— з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?
Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.
І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.
Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз'єднаність.