Українська жінка! Як же багато страждань випало на долю жінок України! І війни, і розлуки з коханими - все це вони пережили в різні часи. Про їхню тяжку долю було складено чимало пісень, творів, проте я вважаю, що одним із найяскравіших творів на цю тему є "Наталка Полтавка" Івана Петровича Котляревського. Наталя Терпилиха - головна героїня п'єси, яка живе з матір'ю Горпиною в селі на Ворсклі. Раніше вони з батьком жили в місті Полтаві на Мазурівці, але після смерті батька продали своє житло й переїхали до села.Наталка хоч і проста селянська дівчина, та вона дуже шляхетна, чуйна, добра, допомагає всім селянам, її всі люблять.Але дівчина має свої проблеми, вона покохала Петра, якого от уже чотири не бачила, бо він поїхав. Мати Наталки теж дуже переймається.Полтавка відмовляє всім залицяльникам і залишається вірною своєму коханому. Так продовжується досить довго, та все ж таки першою не витримує мати й просить доньку вийти заміж за возного. І Наталя погоджується... Але не тому, що забула чи розлюбила Петра, а саме через благання матері. Проте, коли вона лишається наодинці, читач бачить, що надія на повернення коханого жила в дівочому серці до останньої хвилини. Згодом ми бачимо, що недарма Наталка сподівалася - у день весілля, коли вона повинна була заприсягтися нелюбу у вірності й коханні, з'явився Петро. До Наталки його привів Микола, родич Горпини, який зустрівся з Петром тоді, коли той повертався з далеких країв, де був бурлаком. Зустріч Наталі й Петра - це найзворушливіший момент, кульмінація п'єси.Образ Наталки - це образ справжньої дівчини-українки, уособлення вірності й кохання, адже як же вона сильно кохала Петра, що чекала на нього чотири роки, зберігаючи йому вірність. Це дуже яскравий образ, ніжний і лагідний. Наталя - це справжня жінка, сильна та впевнена в собі, хоча й релістка, вона дуже розвинена духовно, її душа - чистий кришталь, дорогоцінний і життєво необхідний.І дай, Боже, щоб на нашій українській землі було більше таких гарних, сильних і шляхетних жінок, які здатні до самопожертви, таких, як Наталка Полтавка!
Іван Франко – «Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє…»
Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, Дзвонить пісеньку жайвороночок, Затонувши десь в бездні-глубіні Кришталевого океану… Встань, Встань, орачу! Вже прогули вітри. Проскрипів мороз, вже пройшла зима! Любо дихає воздух леготом; Мов у дівчини, що з сну будиться, В груді радісно б’єсь здоровая Молодая кров, Так і грудь землі диха-двигаєсь Силов дивною, оживущою. Встань, орачу, встань! Сій в щасливий час золоте зерно! З трепетом любві мати щирая Обійме його, Кров’ю теплою накормить його, Обережливо виростить його. Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная, – Прокидайтеся! Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни! Сійте в головах думи вольнії, В серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх! Сійте! На пухку, на живу ріллю Впадуть сімена думки вашої!
Гріє сонечко!
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездні-глубіні
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вітри.
Проскрипів мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груді радісно б’єсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любві мати щирая
Обійме його,
Кров’ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильнії, думка чесная, –
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сійте в головах думи вольнії,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастя й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу ріллю
Впадуть сімена думки вашої!