Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми! Зрештою тухольська громада перемогла монгол. Хоч їх було набагато менше і вони не мали такої зброї як у нападників, та вони перемогли. Як? Все просто – селяни згуртувались і діяли на благо один одного, вони боролись за інтереси усього села. Вважаю цей твір дуже актуальним. Зараз наша країна переживає важкі часи. Щоб вистояти всім українцям потрібно об’єднатись і діяти як одне ціле, як тухольська громада. Тоді в нас все вийде! Мені дуже сподобалась ідея, яку Іван Франко заклав в основу твору. Після прочитання “Захара Беркута” я зрозуміла що історичні твори не такі вже й нудні і, крім того, дуже корисні.
І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).
Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:
І. Державно-політична діяльність Івана Мазепи.
Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.
Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.
З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.
Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).
Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різн сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.
ІІ. Підтримка освіти та культури
Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.
Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.
Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.
Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми! Зрештою тухольська громада перемогла монгол. Хоч їх було набагато менше і вони не мали такої зброї як у нападників, та вони перемогли. Як? Все просто – селяни згуртувались і діяли на благо один одного, вони боролись за інтереси усього села. Вважаю цей твір дуже актуальним. Зараз наша країна переживає важкі часи. Щоб вистояти всім українцям потрібно об’єднатись і діяти як одне ціле, як тухольська громада. Тоді в нас все вийде! Мені дуже сподобалась ідея, яку Іван Франко заклав в основу твору. Після прочитання “Захара Беркута” я зрозуміла що історичні твори не такі вже й нудні і, крім того, дуже корисні.
Объяснение:
І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).
Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:
І. Державно-політична діяльність Івана Мазепи.
Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.
Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.
З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.
Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).
Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різн сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.
ІІ. Підтримка освіти та культури
Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.
Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.
Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.