Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всього п’ять років. Однак у дев’ять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, і хвороба прикувала її до ліжка. Лесі доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного разу її тітка , Олександра Антонівна, навчала дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся досить впевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на роялі.
Деякі дослідники першою любов’ю майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму – 18. Вони разом переводили Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним із керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре у в’язниці. А от першою справжньою любов’ю Лесі Українки називають її друга по нещастю – хворого на сухоти революціонера Сергія Мержинського . Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку він їй не сподобався, але поступово проник в душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Помер чоловік у неї на руках у Мінську від туберкульозу легенів. Біля його смертного ложа Леся написала поему «Одержима».
Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
У стані крайнього виснаження від поганої роботи нирок Леся згасла на 43-ому році життя у містечку Сурамі в Грузії. А приїхала вона в Сурамі разом зі своїм нареченим Климентом Квіткою у вересні 1903 року. Кльоня, як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона – від туберкульозу кісток. Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими. Тоді ж – невиліковними.
На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року.
Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.
Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».
Деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською. Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».
Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.
1. У родині Лесю Українку називали Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походило від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.
2. Маленька Леся була дуже хороброю. Ще в дитинстві вона боялась ночі і хижих звірів, проте боролася зі своїми страхами і бігала по ночах в сусідній ліс – щоб побачити русалку.
3. У 6 років Леся Українка навчилась шити й вишивати, могла годинами займатися рукоділлям. У зовсім дитячому віці навіть задумала вишити батькові сорочку. На іменини мамі, батькові і братові Михайлові дівчинка щороку дарувала свої чудові вишивки.
Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих. А незадовго до смерті писала матері, що, коли вже нічого не в силах робити, то лежачи вишиває.
Одна з вишитих сорочок Лесі Українки донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.
4. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників.
На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.
5. У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».
6. У творчості Лесі Українки був єдиний вірш написаний російською мовою. Цей вірш датується орієнтовно 1899 роком. Леся Українка написала його після того, як російський письменник Григорій Мачтет попросив Лесю для спроби написати йому вірш російською, і Леся заради жарту сіла за рояль і під імпровізований акомпанемент продекламувала експромт – віршоване рондо «Когда цветет никоциана… ». Мачтет був в захваті від нього. Цей вірш був першим і останнім російським віршем у її поезії.
7. Першим справжнім коханням Лесі Українки був її друг по нещастю — хворий на сухоти революціонер Сергій Мержинський. Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй — 26. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Сергій помер на руках у Лесі в Мінську від туберкульозу легенів. Після цього Леся Українка написала поему «Одержима».
8. Офіційним чоловіком Лесі Українки став Климент Квітка, молодший за неї на 10 років. Коли Леся оголосила про своє рішення вийти за нього заміж, її мама була категорично проти. Однак характер у Лесі був рішучий. Вона повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.
Одружившись, Климент довів Лесі своє щире почуття. Він щосили намагався зібрати гроші для лікування дружини, продаючи для цього все нажите. На виручені кошти Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати...
9. Леся Українка зробила неоціненний внесок в фольклористику як збирач, і як виконавець народних пісень. В репертуарі Лесі Українки були пісні історичні, козацькі, рекрутські, ліричні, побутові, колискові, дитячі, жартівливі, баладні, танцювальні, календарно-обрядові і, що найунікальніше – пісні до казок. В листі до М. Драгоманова Леся Українка стверджувала, що зібраних нею пісень «ще ніхто не записував».
10. В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглася навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період.
Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всього п’ять років. Однак у дев’ять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, і хвороба прикувала її до ліжка. Лесі доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного разу її тітка , Олександра Антонівна, навчала дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся досить впевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на роялі.
Деякі дослідники першою любов’ю майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму – 18. Вони разом переводили Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним із керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре у в’язниці. А от першою справжньою любов’ю Лесі Українки називають її друга по нещастю – хворого на сухоти революціонера Сергія Мержинського . Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку він їй не сподобався, але поступово проник в душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Помер чоловік у неї на руках у Мінську від туберкульозу легенів. Біля його смертного ложа Леся написала поему «Одержима».
Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
У стані крайнього виснаження від поганої роботи нирок Леся згасла на 43-ому році життя у містечку Сурамі в Грузії. А приїхала вона в Сурамі разом зі своїм нареченим Климентом Квіткою у вересні 1903 року. Кльоня, як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона – від туберкульозу кісток. Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими. Тоді ж – невиліковними.
На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року.
Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.
Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».
Деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською. Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».
Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.
Объяснение:
2. Маленька Леся була дуже хороброю. Ще в дитинстві вона боялась ночі і хижих звірів, проте боролася зі своїми страхами і бігала по ночах в сусідній ліс – щоб побачити русалку.
3. У 6 років Леся Українка навчилась шити й вишивати, могла годинами займатися рукоділлям. У зовсім дитячому віці навіть задумала вишити батькові сорочку. На іменини мамі, батькові і братові Михайлові дівчинка щороку дарувала свої чудові вишивки.
Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих. А незадовго до смерті писала матері, що, коли вже нічого не в силах робити, то лежачи вишиває.
Одна з вишитих сорочок Лесі Українки донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.
4. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників.
На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.
5. У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».
6. У творчості Лесі Українки був єдиний вірш написаний російською мовою. Цей вірш датується орієнтовно 1899 роком. Леся Українка написала його після того, як російський письменник Григорій Мачтет попросив Лесю для спроби написати йому вірш російською, і Леся заради жарту сіла за рояль і під імпровізований акомпанемент продекламувала експромт – віршоване рондо «Когда цветет никоциана… ». Мачтет був в захваті від нього. Цей вірш був першим і останнім російським віршем у її поезії.
7. Першим справжнім коханням Лесі Українки був її друг по нещастю — хворий на сухоти революціонер Сергій Мержинський. Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй — 26. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Сергій помер на руках у Лесі в Мінську від туберкульозу легенів. Після цього Леся Українка написала поему «Одержима».
8. Офіційним чоловіком Лесі Українки став Климент Квітка, молодший за неї на 10 років. Коли Леся оголосила про своє рішення вийти за нього заміж, її мама була категорично проти. Однак характер у Лесі був рішучий. Вона повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.
Одружившись, Климент довів Лесі своє щире почуття. Він щосили намагався зібрати гроші для лікування дружини, продаючи для цього все нажите. На виручені кошти Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати...
9. Леся Українка зробила неоціненний внесок в фольклористику як збирач, і як виконавець народних пісень. В репертуарі Лесі Українки були пісні історичні, козацькі, рекрутські, ліричні, побутові, колискові, дитячі, жартівливі, баладні, танцювальні, календарно-обрядові і, що найунікальніше – пісні до казок. В листі до М. Драгоманова Леся Українка стверджувала, що зібраних нею пісень «ще ніхто не записував».
10. В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглася навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період.