Жанром найвідомішого твору німецького письменника-романтиста гофмана «малюк цахес на прізвисько цинобер» є казка, але це зовсім не означає, що те, що там описано і розказано, не має ніякого відношення до реальності і дійсності. ця казка-новела має деякі особливості, які роблять її вкрай схожою на дійсність. ті образи, які показує автор, близькі до реальності і не повинні робити на когось виключно казкове і фантастичне враження. у відповідності до змісту цього твору малюк цахес був просто огидною істотою – він був маленького зросту, виглядав недоладно, некрасиво, риси обличчя його були просто жахливими і відразливими. до того ж, він мав кепський характер, був дурним, не знав нічого корисного і не міг принести користь оточуючим його людям. проте, цахеса всі навколо любили, вважали прекрасною людиною, яка є гідною всього найкращого. так склалося, що завдяки цій чудесній ілюзії цахес отримував те, чого зовсім не був вартий. а причиною всього цього була лише милість феї. саме вона дала йому ті три волосини, які створити таку жахливу і шкідливу для оточуючих ілюзію. проблеми, підняті в цьому творі, є актуальні сьогодні і в реальному житті. по-перше, варто відзначити, що серед реальних людей, що живуть пліч-о-пліч з нами, теж достатньо тих, хто користується чиєюсь прихильністю, як і цахес користувався прихильністю феї, і отримують якісь великі від того вигоди. це абсолютно несправедливо і нечесно, але, на щастя, ще одним аспектом актуальності твору «малюк цахес на прізвисько цинобер» є те, що ті, хто не заслуговує, але отримує блага, рано чи пізно викриваються оточуючими людьми. у навколишніх людей начебто полуда з очей падає і вони бачать, хто ж насправді перед ними стоїть. у таких випадках люди відчувають бажання знищити того, хто стільки часу їх обманював, іноді їм навіть вдається це зробити. суспільство завжди було і буде однаковим. іноді успіху добиваються ті, хто цього зовсім не заслуговує. несправедливість – невід’ємна складова нашого життя. люди повинні бути уважні до свого , щоб ненароком не допустити туди людину, яка буде подібна цахесу, тобто не буде мати ніяких переваг, але буде отримувати всі блага. саме можливість такої ситуації і обумовлює актуальність цього відомого твору гофмана.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
