в якій поезії утведжується думка про те, що краса повинна бути не тільки зовні,а й внутрішня а) блискавка б) стежечка в) веселка г) криничка

М. коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. їх писав м. коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. нещодавно ми читали повість письменника «дорогою ціною». у творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною… у повісті два головних героя: остап – звичайний селянин-кріпак і соломія – його кохана. їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що соломія давно кохала остапа і мріяла бути лише з ним. та дівчина не здалася. коли остап вирішив тікати за дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. звичайно, соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.ми бачимо соломію сильною і рішучою. мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. з коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. тому це рішення соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради остапа… а згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим… соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як остап, а просто, щоб бути з ним, втілити його мрію. і вона це зробила, правда, ціною власного життя. соломія визволила остапа від турків, але сама при цьому загинула. та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною… чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? як на мене, навряд чи. зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила соломія. вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.