Виконати тестові завдання. 1.Поетові байдуже, де він: а)житиме; б)зможе оселитися; в)перебуватиме в ув’язненні; г)писатиме власні твори.
2.Розмірковуючи над власною долею, Шевченку «однаковісінько», чи його: а)шануватимуть у сусідстві; б)чи хто згадає, чи забуде; в)вважатимуть за революціонера; г)твори матимуть популярність.
3.Поет виріс у неволі: а)на Аралі; б)в Петербурзі; в)між чужими; г)про що він говорить з неабиякою гордістю.
4.Помираючи, Т. Шевченко прагне все: а)із собою забрати; б)залишити у спадок рідному народові; в)своє майно знищити; г)ним написане вивезти за кордон.
5.Україну поет називає: а)приниженою; б)щасливою; в)знесиленою; г)славною.
6.Шевченко хотів, щоб батько з сином: а)молились за Вкраїну; б)захищати рідний край від ворогів; в)оберігали традиції українців; г)допомагали знедоленим.
7.Поетові не байдуже, як Україну «присплять люди»: а)ледачі; б)незграбні; в)злі; г)хитрі та улесливі.
8.Рядок, яким закінчується поезія: а) «Мені однаково, чи буду»; б) «Однаковісінько мені»; в) «Та не однаково мені»; г) «Ох, не однаково мені».
9.Про кого поет у творі зазначає: «Його замучили колись»? а)Самого себе; б)одного з видатних історичних осіб; в)борця за щасливе життя; г)в’язня Сибіру.
10.За жанровою спрямованістю «Мені однаково, чи буду» Шевченка – лірика: а)філософська; б)пейзажна; в)інтимна; г)громадянська.
11.Особливість римування у творі «Мені однаково, чи буду»: а)вільне; б)перехресне; в)кільцеве; г)суміжне.
12.Осмислюючи зміст поезії «Мені однаково, чи буду», з повним правом її можна вважати: а)дипломатичною угодою з майбутнім; б)ораторською промовою; в)полілогом; г)зверненням – попередженням.​

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш до­сконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряд­дя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озбро­єні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функ­ціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навко­лишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця

Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропо­генний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком люд­ського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і зна­рядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей поча­ла викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.

У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і ри­бальством; агрокультурний, коли основними засобами антропоген­ного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навко­лишнього середовища стало промислове виробництво.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в сере­дині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, запо­чаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період не­раціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здо­бутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і при­звести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для по­дальшого існування людей.

Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського. Але Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродає крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. dovidka.biz.ua Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Софійка випадково виявила, що стара шафа — це портал. Тітка Сніжана перед весіллям почала шукати старі коралі, в яких всі жінки їх сім’ї виходили заміж. Коралі знайшли в старій шафі, а після знайомства з нареченим Сніжани Валентином Софійка одягла коралі і взявши фото зі знайомства Сніжани і Валентина опинилася в минулому. Виявляється шафа переносить Софійку в той час, що на фото. На фото був засмучений хлопчик, прослідкувавши за ним Софійка зрозуміла, що це син Валентина… Софійка повернулася в свій час сказавши фразу «Коралі» навпаки — «Ілларок». Софійка товаришувала з однолітком Сашком, який жив сам з трьома сестрами та мамою. Сашко забезпечував родину як міг — продавав польові квіти, дрова, заробляв зважуванням людей. Після зустрічі з Сашком коралі зникли, Софійка навіть подумала, що то Сашко їх вкрав. Але згодом з’ясувалося, що коралі вкрав Вадим Кулаківський. Через зникнення коралів тітка Сніжана відмінила своє весілля. Згодом коралі Софійці та Сніжана вдалося викупити в товариша Вадима, а Софійка відкрила правду Сніжані про Валентина.