«Мені тринадцятий минало». На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло». Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет. Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше. Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків.
Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею. Художні засоби. 1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога». (Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі). 2. Епітети: 1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією. 2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю. 3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя; «село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти; «небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви. Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.
Ім’я Т. Г. Шевченка відоме всьому світові. Його творчий доробок — справжній літопис долі та історії українського народу. Народні жалі й радощі знайшли своє втілення у віршах Поета. Образи і сюжети для своїх творів він черпав з народної творчості. Усе своє життя Великий Кобзар присвятив своєму народу, пишучи про нього і для нього. Одним із найліричніших його творів є балада «Тополя», у якій поет оспівує благородство почуттів дівчини, яка змогла зберегти вірність своєму коханому.Усіх подорожніх дивувала одинока тополя, яка височіла край дороги. Гнув її «стан високий» вітерець, і здавалося, ніби чомусь плакало те дерево. І справді, не звичайним було воно: то зачарована дівчина перетворилася на тополю від суму за своїм нареченим. Щиро кохалися молодята. Але зла доля розлучила їх навіки. Поїхав парубок на війну і загинув десь у боротьбі за свою Україну. А дівчина все чекає, «сохне вона, як квіточка». Проте мати її вирішила сама влаштувати життя своєї доньки:«Чого в’янеш, моя доню?» —Мати не спитала,За старого, багатогоНищечком єднала.Але не потрібні були багатства дівчині. Краще було померти для неї, ніж вікувати із нелюбом і зрадити своє кохання. Пішла вона вночі до ворожки, аби дізнатися про свою долю:Коли нежив чорнобривий,Зроби, моя пташко,Щоб додому не вернулась…Знала мудра жінка життя молодої. Давно вже приготувала для неї чарівне зілля, яке б могло до й. Тричі мала випити дівчина те зілля. Але не повернувся козак до неї. Немов на крилах, понесло її до поля. Співала і благала долі. І сталося диво — перетворилася вона на одиноку тополю. І тепер лише вітер її стрункий стан гне додолу.Мене вразила ця балада своєю ліричністю і глибиною зображення нещасливої любові закоханої пари: в ній тісно переплітаються сюжет і художні тропи з народною символікою й поетикою, доповнюючи враження читача від прочитаного твору.
На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло».
Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет.
Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше.
Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків.
Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею.
Художні засоби.
1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога».
(Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі).
2. Епітети:
1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією.
2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю.
3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя;
«село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти;
«небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви.
Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.