Військо́вополонений — у військовій справі та міжнародному праві — особа, що належить до Збройних сил сторони, яка перебуває в стані війни, добровольці, партизани, учасники руху Опору та інші комбатанти, а також деякі некомбатанти — військові кореспонденти, члени екіпажів торговельного флоту і цивільної авіації та інші, які під час війни опинилися у владі ворожої сторони.
До другої половини 19 століття в міжнародному праві не було багатосторонніх угод, які визначають режим військового полону. Перша така конвенція була прийнята на 1-ій конференції миру в Гаазі у 1899 році. 2-га Гаазька конференція миру (1907) виробила нову, повнішу конвенцію.
Перша світова війна довела необхідність подальшої розробки норм військового полону, у зв'язку з чим, у 1929 була прийнята Женевська конвенція про військовополонених (СРСР не був її учасником). У 1949 була підписана Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, спрямована на гуманізацію правил ведення війни.
Відповідно до чинних конвенцій [Положення про закони та звичаї сухопутної війни (додаток до 4-ї Гаазької конвенції 1907) і Женевська конвенція 1949 про поводження з військовополоненими] військовополонені знаходяться у владі ворожого уряду, а не окремих осіб або військових частин, і вони потребують гуманного поводження, яке категорично забороняє будь-яку дискримінацію за ознаками раси, національності, віри, статі, політичних поглядів, майнового стану тощо. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються, за винятком осіб, проти яких було порушено кримінальне переслідування за скоєні злочини. Практика Першої і Другої світових воєн, інших війн та збройних конфліктів доводить, що практично в будь-яких державах, будь-які армії світу грубо порушують положення конвенцій про військовополонених.
Добро и зло пораждают действия, специфические для соответствующих случаев. Добро приносит ближнему приятные переживания, а зло, наоборот, только страдание. Чувствуете Добро хочет уберечь кого - то от срадания, а зло хочет оградить от удовольствия. Добро радуется чужому счасть, а зло- чужому страданию. Добро стесняется своих побуждений, а зло - своих. Поэтому добро маскирует себя под небольшое зло, а зло под великое добро. Как это, говорите бывает Как это добро маскируется Неужели не замечали
Ежедневно это происходит, ежедневно Добро великодушно и застенчиво. Старается скрыть свои добрые мотивы, снижает их, маскирует под морально - отрицательные. Или под нейтральные "не нужно благодарностей, мне это ничего не стоядло. " " Эта вещь лишнее место занимало, я не знал, куда ее деть. " "Не заблуждайтесь я не настолько сентиментален, я страшно жаден, скуп, и это получилось случанйо, накатило блажь вдруг. Берите скорей, пока я не раздумал" Добру тягостоно слушать как ее благодарят, а вот зло... Этот товарищ охотно принимает благодарность за свои благодеяния, даже за несуществущие, и любит, чтобы воздовали громко и при свидетелях.
Добро беспечно, действует не рассуждая, а зло- великий проффесор нравственности . И обязательно дает доброе обоснование своим пакостям.
Разве вас не удивляет стройнность, упорядоченность этих проявлений как же люди слепы. Впрочем, трудно разобраться где светлое, а где темное. Светлое мужественно говорит: Да какое же я светлое, на мне много темных пятен. А темное кричит я все из серебра и солнечных лучей, да кто же может заподозрить во мне изъян Злу иначе и вести себя нельзя. Как тольок скажет : ВОт и уменя есть темные пятна, критиканы и обрадуются и заговорят, нет, нельзя Что добру выставлять свои достоинства и подавлять людей своим благородством, что злу говорить о своих пакостях - не то, не другое не мыслимио.
ли человек противостоять злу, победить его, утвердить добро, или, обреченный на поражение, он должен отступить, признать свое бессилие. Нет предела совершенствованию мира, человека, и поэтому можно ограничить, но победить окончательно... Вряд ли. Но, пока жив человек, он будет стремиться к добру и обузданию зла. Владимир Дмитриевич Дудинцев.
Відповідь:
Пояснення:
Військо́вополонений — у військовій справі та міжнародному праві — особа, що належить до Збройних сил сторони, яка перебуває в стані війни, добровольці, партизани, учасники руху Опору та інші комбатанти, а також деякі некомбатанти — військові кореспонденти, члени екіпажів торговельного флоту і цивільної авіації та інші, які під час війни опинилися у владі ворожої сторони.
До другої половини 19 століття в міжнародному праві не було багатосторонніх угод, які визначають режим військового полону. Перша така конвенція була прийнята на 1-ій конференції миру в Гаазі у 1899 році. 2-га Гаазька конференція миру (1907) виробила нову, повнішу конвенцію.
Перша світова війна довела необхідність подальшої розробки норм військового полону, у зв'язку з чим, у 1929 була прийнята Женевська конвенція про військовополонених (СРСР не був її учасником). У 1949 була підписана Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, спрямована на гуманізацію правил ведення війни.
Відповідно до чинних конвенцій [Положення про закони та звичаї сухопутної війни (додаток до 4-ї Гаазької конвенції 1907) і Женевська конвенція 1949 про поводження з військовополоненими] військовополонені знаходяться у владі ворожого уряду, а не окремих осіб або військових частин, і вони потребують гуманного поводження, яке категорично забороняє будь-яку дискримінацію за ознаками раси, національності, віри, статі, політичних поглядів, майнового стану тощо. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються, за винятком осіб, проти яких було порушено кримінальне переслідування за скоєні злочини. Практика Першої і Другої світових воєн, інших війн та збройних конфліктів доводить, що практично в будь-яких державах, будь-які армії світу грубо порушують положення конвенцій про військовополонених.
Добро и зло пораждают действия, специфические для соответствующих случаев. Добро приносит ближнему приятные переживания, а зло, наоборот, только страдание. Чувствуете Добро хочет уберечь кого - то от срадания, а зло хочет оградить от удовольствия. Добро радуется чужому счасть, а зло- чужому страданию. Добро стесняется своих побуждений, а зло - своих. Поэтому добро маскирует себя под небольшое зло, а зло под великое добро. Как это, говорите бывает Как это добро маскируется Неужели не замечали
Ежедневно это происходит, ежедневно Добро великодушно и застенчиво. Старается скрыть свои добрые мотивы, снижает их, маскирует под морально - отрицательные. Или под нейтральные "не нужно благодарностей, мне это ничего не стоядло. " " Эта вещь лишнее место занимало, я не знал, куда ее деть. " "Не заблуждайтесь я не настолько сентиментален, я страшно жаден, скуп, и это получилось случанйо, накатило блажь вдруг. Берите скорей, пока я не раздумал" Добру тягостоно слушать как ее благодарят, а вот зло... Этот товарищ охотно принимает благодарность за свои благодеяния, даже за несуществущие, и любит, чтобы воздовали громко и при свидетелях.
Добро беспечно, действует не рассуждая, а зло- великий проффесор нравственности . И обязательно дает доброе обоснование своим пакостям.
Разве вас не удивляет стройнность, упорядоченность этих проявлений как же люди слепы. Впрочем, трудно разобраться где светлое, а где темное. Светлое мужественно говорит: Да какое же я светлое, на мне много темных пятен. А темное кричит я все из серебра и солнечных лучей, да кто же может заподозрить во мне изъян Злу иначе и вести себя нельзя. Как тольок скажет : ВОт и уменя есть темные пятна, критиканы и обрадуются и заговорят, нет, нельзя Что добру выставлять свои достоинства и подавлять людей своим благородством, что злу говорить о своих пакостях - не то, не другое не мыслимио.
ли человек противостоять злу, победить его, утвердить добро, или, обреченный на поражение, он должен отступить, признать свое бессилие. Нет предела совершенствованию мира, человека, и поэтому можно ограничить, но победить окончательно... Вряд ли. Но, пока жив человек, он будет стремиться к добру и обузданию зла. Владимир Дмитриевич Дудинцев.
Объяснение: