«юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.»,
«він кругом український»,
«він у дядька Тараса вдався».
Мина:
«Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
Дядько Тарас:
«Там такий, що в нього кури по-українському говорять» .
Тьотя Мотя:
вважає себе «руською», а українську мову «австріяцькою вигадкою».
«Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
Лина Мазайло:
«Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова».
Уля: «У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»
Цитати до образу Мини Мазайла, які характеризують його поведінку, риси характеру.
-(образа за своє прізвище)
Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю».
-(про Мокія: зневага до всього українського сильніша навіть за батьківські почуття) з радісним гнівом:
— Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..
(відсутність національної свідомості, невігластво в національних питаннях)
Тьотя — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мазайло, випивши води: — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
-(активне несприйняття українізації) — …Нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце….. І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це іб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
-(радість з приводу зміни прізвища) — Однині я — Мина Мазєнін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино Маркевичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянинеї (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший).
Відповідь: Мокій:
«юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.»,
«він кругом український»,
«він у дядька Тараса вдався».
Мина:
«Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
Дядько Тарас:
«Там такий, що в нього кури по-українському говорять» .
Тьотя Мотя:
вважає себе «руською», а українську мову «австріяцькою вигадкою».
«Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
Лина Мазайло:
«Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова».
Уля: «У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»
Цитати до образу Мини Мазайла, які характеризують його поведінку, риси характеру.
-(образа за своє прізвище)
Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю».
-(про Мокія: зневага до всього українського сильніша навіть за батьківські почуття) з радісним гнівом:
— Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..
(відсутність національної свідомості, невігластво в національних питаннях)
Тьотя — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мазайло, випивши води: — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
-(активне несприйняття українізації) — …Нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце….. І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це іб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
-(радість з приводу зміни прізвища) — Однині я — Мина Мазєнін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино Маркевичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянинеї (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший).
Пояснення: