Твір Осипа Турянського під назвою «Поза межами болю» є видатним літературним творінням, яке незмінно справляє сильне враження на будь-якого читача. Причин для цього є безліч, однак я вважаю за необхідне виділити декілька, тим самим висловивши свою думку про цей твір. В цілому ж варту сказати, що мою думка відносно цього твору є позитивною, тому загалом він мені сподобався.
Насправді моя думка про цей твір досить висока і позитивна. Я вважаю, що він повинен служити хорошим попередженням тим, хто вважає, що в деяких випадках війна може бути чимось хорошим. З таким твердженням про корисність війни в деяких життєвих обставинах я ніяк не можу погодитися. І безліч підтверджень тому міститься саме в цьому творі. Наприклад, в ньому ми можемо прочитати, як складно людям доводиться під час війни. У поемі розповідається про шляхи кількох солдатів. Спочатку вони потрапили в полон до ворога, але потім змогли з нього вирватися. Але таке звільнення ще далеко не обіцяло їм нічого доброго. Після цього вони повинні були пройти величезну відстань, не маючи можливості нормально зігрітися, а зовні був страшний мороз. Зрештою, багато хто з цих людей так і не змогли дістатися до точки призначення та не вижили.
Моя основна думка щодо цього твору криється в тому, що війни – це однозначне зло. Як мені здається, думка Осипа Турянського полягає і в цьому теж. Під час війни людське життя не означає взагалі нічого. Правителі приймають рішення битися, а їхні воїни зобов’язані виконувати накази, хоча далеко не завжди вони розуміють, заради чого і навіщо все це робиться. У цьому, як мені здається, і полягає одна з головних трагедій людського життя. Люди зобов’язані боротися за те, у чому вони не розуміються, від чого їм особисто немає вигоди, що може призвести їх до загибелі.
Втім, якщо говорити про те, чи сподобався мені цей твір, я можу сказати, що так, сподобався. Він гарний тим, що насправді дає велику кількість корисних прикладів та оцінок подіям того часу. При цьому такі оцінки здаються універсальними, тобто такими, які можуть бути використані навіть нині, сьогодні. Саме тому у списку моїх особистих уподобань поема Осипа Турянського «Поза межами болю» займає досить високе місце. Більше того, я буду рекомендувати прочитати її всім, хто хоче дізнатися про внутрішню сторону будь-якої війни, зрозуміти, що це насправді і дати правильну оцінку.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко, самотужки, – згадував пізніше письменник , – навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися – теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько часто носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Твір Осипа Турянського під назвою «Поза межами болю» є видатним літературним творінням, яке незмінно справляє сильне враження на будь-якого читача. Причин для цього є безліч, однак я вважаю за необхідне виділити декілька, тим самим висловивши свою думку про цей твір. В цілому ж варту сказати, що мою думка відносно цього твору є позитивною, тому загалом він мені сподобався.
Насправді моя думка про цей твір досить висока і позитивна. Я вважаю, що він повинен служити хорошим попередженням тим, хто вважає, що в деяких випадках війна може бути чимось хорошим. З таким твердженням про корисність війни в деяких життєвих обставинах я ніяк не можу погодитися. І безліч підтверджень тому міститься саме в цьому творі. Наприклад, в ньому ми можемо прочитати, як складно людям доводиться під час війни. У поемі розповідається про шляхи кількох солдатів. Спочатку вони потрапили в полон до ворога, але потім змогли з нього вирватися. Але таке звільнення ще далеко не обіцяло їм нічого доброго. Після цього вони повинні були пройти величезну відстань, не маючи можливості нормально зігрітися, а зовні був страшний мороз. Зрештою, багато хто з цих людей так і не змогли дістатися до точки призначення та не вижили.
Моя основна думка щодо цього твору криється в тому, що війни – це однозначне зло. Як мені здається, думка Осипа Турянського полягає і в цьому теж. Під час війни людське життя не означає взагалі нічого. Правителі приймають рішення битися, а їхні воїни зобов’язані виконувати накази, хоча далеко не завжди вони розуміють, заради чого і навіщо все це робиться. У цьому, як мені здається, і полягає одна з головних трагедій людського життя. Люди зобов’язані боротися за те, у чому вони не розуміються, від чого їм особисто немає вигоди, що може призвести їх до загибелі.
Втім, якщо говорити про те, чи сподобався мені цей твір, я можу сказати, що так, сподобався. Він гарний тим, що насправді дає велику кількість корисних прикладів та оцінок подіям того часу. При цьому такі оцінки здаються універсальними, тобто такими, які можуть бути використані навіть нині, сьогодні. Саме тому у списку моїх особистих уподобань поема Осипа Турянського «Поза межами болю» займає досить високе місце. Більше того, я буду рекомендувати прочитати її всім, хто хоче дізнатися про внутрішню сторону будь-якої війни, зрозуміти, що це насправді і дати правильну оцінку.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко, самотужки, – згадував пізніше письменник , – навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися – теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько часто носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.