Вивчити "Засвіт стали козаченьки" напам'ять.

А пісня- це душа. З усіх потреб потреба
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їм лиша,-
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
Є давня легенда, в якій розповідається про те, що Бог обдарував всі землі світу багатством, а нам, українцям,- подарував народну пісню.
В українських народних піснях живе вся історія українського буття, у них і кохання, і побутове життя і військові події. Без рідної мови, як і без рідної пісні людина не може обійтися.
Отже, пісня- це і є душа народу, яка веде людину до істинни і душевного багатства.

Серед жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце. Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота. Як відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «Слова…». Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. Образ Ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою, благородством і чистотою.