.Визначити зачин,розвиток дії, кульмінацію,розвязку.

Земля не може жити без сонця, а людина без щастя. В години великих переживань і тривог людське серце схоже на криничку. Яка очищається від мулу,тому що тоді пізнається справжня ціна людяності, тоді пізнається і щастя. В такі часи з подивом довідуєшся, як мало і як багато треба тобі на віку, як погано ти йшов по своїй дорозі, як завчено ти говорив «добрий день», не творячи цього доброго дня, навіть гірше,ремствував на нього, бо тріски буднів часто заслоняли золото променів.

Такі думи час від часу рояться і злітають в душі кожного із нас. (за М.Стельмахом)

2.От як воно буває в житті. Людина щось витворює для себе, на перший погляд, наче й велике та вічне, сподіваючись вразити світ й самому мати від того радість бодай наприкінці життя. А життя мудріше за людину. Її не стає,вона віднуртувала свою мить і вгасла,спалила себе на власному багатті… і тепло багаття доброї людини ще довго гріє інших, а може, не згаса ніколи, й тим вільно скористатись кожному, хто здатний не відкидати пріч тепло життів, які горіли до нього, не ставити одне своє життя в центрі Всесвіту, серед безмежної галактики життів.

Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, — мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.

 

Взагалі, як правило, немає на світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людини, від жаху.У цьому світі ніхто, крім людей, не вмів брехати: білка, кущ, собака — кожен був собою й нічим іншим бути не знав.

 

З божевільні-бо є лише один вихід — у могилу.

 

Бог не без милості, козак не без щастя

 

І на печі від долі не втечеш.

 

Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!

 

В сміливих щастя завжди є!..

Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.