В
Все
М
Математика
А
Английский язык
Х
Химия
Э
Экономика
П
Право
И
Информатика
У
Українська мова
Қ
Қазақ тiлi
О
ОБЖ
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
У
Українська література
М
Музыка
П
Психология
А
Алгебра
Л
Литература
Б
Биология
М
МХК
О
Окружающий мир
О
Обществознание
И
История
Г
Геометрия
Ф
Французский язык
Ф
Физика
Д
Другие предметы
Р
Русский язык
Г
География

Визначте художньо-виражальні засоби в наведеному фрагменті.
«Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар»

Показать ответ
Ответ:
olgalubnina201
olgalubnina201
16.02.2023 00:39

Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народи­лася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви­ нятковість заважає і дратує посередностей: «ба­лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».

Проблема дружби. Незвичайна риба, яка до цього часу розмовляла з тими, хто того зовсім не хотів, і дивакуватий чоловік, який мовчить із тими, з ким треба говорити, подружилися. Вигнана з води рибина допомагає людині ловити своїх; рибалка не має порозуміння ні з жінкою, ні з колегами по ремеслу і знаходить спільну мову лише з рибою. Вона тепер для нього важливіша за родину. Проте чоловік усе-таки не уважний до свого друга: зумівши почути голос риби, він не помітив, що риба не така, як люди, і потребує особливого представлення. Так само рибина не здатна була усвідомити, що в людських очах вона може видатися звичайним уловом. Рибалка і риба, будучи різними, так і не змогли до кінця зрозуміти ані одне одного, ані того, що риби і люди – не одне й те саме. Врешті, незвичайна дружба закінчується для риби смертю, а для її товариша – божевіллям. Один вигнанець поми­рає, другий – народжується. Тепер він шукає риб’ячого товариства, але ж чоловік – не риба. Проблема взаєморозуміння в сім’ї. Шакал слушно зауважує: «…він [чоловік] ніколи не гуто­ рив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключено, що жінка його просто ніколи не слухала». З одного боку, можна осуджувати дружину, яка є настільки приземленою, що не здатна помітити нічого, окрім хатніх клопотів, і весь час дорікає чоловікові за його недолугість. А з іншого – хто ще, як не чоловік, винен у тому, що його жінці ніколи і вгору глянути, не те що думати про високе.

Проблема сили слова. Чи не виступає «гово­рюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство). Проблема вимушеної еміграції. Молода й недосвідчена рибина не здатна збагнути, чим загрожує їй спроба порушувати традиції, не могла усвідомити того, чого побоювалися старі та му­дрі мешканці водойми. Так чи інакше вона стає ворогом, доля якого тепер одна – еміграція. По суті рибу, яка, як відомо, без води не жилець, за­ лишають напризволяще, примусово виселяючи з водойми; тож вона змушена пристосовуватися до нових умов і пізнавати світ по-новому

0,0(0 оценок)
Ответ:
dariabelka
dariabelka
06.03.2020 18:27

Відповідь:

Якщо багато - скоротіть

Омелько – вже не молодий чоловік, який не перший рік служить у Мартина Борулі. Так говорить про нього Боруля: «І вигнав би, жаль - давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно». Чи тому, що вдача у нього така, чи тому, що роки беруть своє, але Омелько неповороткий. «А хіба я птиця? Літать не можу, поки встанеш, поки прийдеш...». «Не прибіжу. Годів п'ять тому назад, може б, і прибіг разом, а тепер не прибіжу…».

Омелько – звичайний селянин, одягається просто, з особливою заощадливістю відноситься до власних речей. Він щиро не розуміє навіщо одягати новий одяг чи чоботи в будній день. «На біса я їх [чоботи]буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре і в постолах». Коли Омелька обікрали, то найбільше йому було шкода власних речей, а не найкращих коней Мартина. «Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові і кобеняк... Та коні знайдуться…. (Зітхає.) А чоботи і кобеняк...».

На мій погляд, Омелько не такий вже й недалекий, як здається. Більш того інколи не зрозуміло: чи то він навмисне вдає з себе нерозумного, чи то він так сміється нишком з господаря. Коли Мартин запитує у Омелька чому у нього не вкрали голови, той відповідає: «Бо нікому не потрібна: у кожного є своя, хоч поганенька». На вимогу взути чоботи до міста, бо він повезе панича, Омелько дивується: «Хіба я його буду везти? Коні повезуть». А коли Мартин наказує Омелькові йти на шпиль слідкувати чи не їде з міста наречений, щоб прибігти і  попередити про приїзд дорогого гостя, то Омелько відповідає:«Та й нащо ж я буду бігти разом з ним? Він буде їхать, а я буду бігти біля натачанки, на сміх людям, як собака!».

Омелько спокійний, або скоріше флегматичний. Коли Боруля на нього гримає, то Омелько погожується: «Панич—то и панич, пан — то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, мені однаково». Омелько інколи може щось сказати філософське. «Коли б чоловік крила мав...», але відчувається, що ніхто, а тим більше Мартин, його не хоче слухати. Саме тому Омелько кілька разів жаліється: «Ніколи не дасть договорить...».

Пояснення:

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Українська література
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота