Влаштуйте колективний перегляд фільму режисера Віктора Андрієнка "Іван Сила". Обговоріть фільм. Напишіть листа режисерові фільму, розкажіть, що саме вам сподобалося, імпонує, а що, можливо, ви зробили б по-іншому. Адже фільм не повністю збігається з книгою, якісь сюжетні лінії режисер розвинув по-своєму, окремі епізоди із життя залишив поза увагою. Чи згодні ви з його рішенням?
Пропоную охарактеризувати образи Вітьки Горобця , Федька Котигорошка, Галі Козачок у такий б:
Вітька – головний герой твору, що у свої неповні чотирнадцять років закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Федько Котигорошко – дванадцятирічний друг Вітьки. Це «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Хлопець був чудовий та навіть романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною, тому чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Окрім цього він був гарним другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і прагнув завжди бути поряд: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку підпрацьовує листоношею. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.
Герой-оповідач іронічний, щирий, емоційний чутливий, справжній лицар.
Помітно, як змінюються відчуття героя-оповідача: зневага до смерті – жаль за чимось – протест («Не було ні страху, ні суму, ні жалю, тільки… один якийсь величезний пульс протесту, боротьби всієї істоти з цим призначеним, неминучим») – відчуття «таємної вогкості смерті» («А там… ждала смерть… чорна, слизька, огидлива…») – щастя перемоги життя.
А ось як розвиваються почуття: зустріч і з панною в повітці контрабандиста викликає здивування і навіть ніяковість. Далі з’являється зацікавленість, панна починає подобатися, молоді люди закохуються (їхні очі повні ласки й тепла одне до одного), щастя, мука «осиротілого щастя».
Я вважаю, що герої збагатили один одного: оповідач навчився цінувати життя, кожну його мить, усвідомив, що щастя – це момент, а панна перемогла страх смерті. Та головне, що кожен із них відчув щастя кохання.