Во
Географічний центр Європи знаходиться у:
Дубно
Рахів
Вінниця
Львів
Во
Найглибша в світі станція метро – це станція київського метро, а саме:
«Майдан Незалежності»
«Лівобережна»
«Університет»
«Арсенальна»
Во
Середньовічний торгівельний шлях «із варяг у греки» поєднував:
Чорне і Каспійське моря
Біле і Чорне моря
Чорне і Середземне моря
Чорне і Балтійське моря
Во
Який з названих винаходів був зроблений в Україні:
радіо
гасова лампа
телевізор
струм
Во
Установіть відповідність між поняттям (1-4) та його значенням (А-Д).
козак
гривна
легенда карти
булава
жіноча нагрудна прикраса
символ влади гетьмана
вільна озброєна людина
умовні позначення до карти
наука, що вивчає народну культуру
Імена головних героїв: Климко
Імена другорядних героїв: Наталія Миколаївна, тітка Марина, Зульфат
Стислий переказ твору: Климко прокидається від холодної роси на ногах. Він вирушив по сіль. За склянку з нею можна наміняти їжі. Згадує своє життя з дядьком Кирилом (машиністом паровоза)Одного разу в паровоз з дядьком влучила бомба. Так хлопчик осиротів. В його барак розбомбили, тому він йшов у чому був. Підбадьорює себе, що скоро добереться до міста Слав`янськ, а там солі - скілько хочеш. Голодний Клим знаходить город, де підкріплюється печеною картоплею. Його ноги втомилися і замерзли, відмовлються іти далі. Від відчаю він спочку б`є іх, а потім розтиє і потроху іде далі. Згадує про свого друга Зульфата і вчительку Наталію Миколаївну з дівчинкою Олею. Через брак іжі, Клим і вирує по сіль. Далі приходить до міста на базар. Там знайомиться з безногим дядьком і дівчиною. Та смпочку злякалася його. Дядьком овив, що з таким натсроєм вона нічого не продасть, і зпропонував ій поставити свою речі біля своїх. Раптом набігають поліцаї з ціллю ловлі молодих людей для відправки до Німеччини. Дядько і Клим відбивають у них дівчину. У якості вдячності вона дає йому трішки солі, а дядько - тапочки. Отямився Климко і ліжку тітки Марини. Вона виходила його, поїла молоком. Хлопчик подумав, було б добре принести молока Ользі, почав розбавляти його водою. Дійшло до того, что воно втратило свій смак та стало схожим на воду. У вдячність допомагав по дому як міг. Марина запропонувала хлопцю залишитися з нею назавжди, на що він відмовився. Повертався додому залізницею у таварному вагоні. Прокився від грохоту і помітив на дверях німця. Той наказав виходити. Вони били пасажирів. не жаліючи ні дітей ні жінок. Зупинися на Дебальцево. Климко був вимушений длі йти пішки. Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні. Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг чоловік. За ним - двоє в чорному. Хлопець зрозум що сталося і показав йому дорогу, де той міг би сховатись. Пролунала автоматна черга. Климко впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль. На Зустріч біг Зульфат і кричав:"Климко-о!".
Власні думки: твір Г. Тютюнника не залишив мене байдужою до теми війни і людської жорстокості. Я була вражена героїчними вчинками хлопчика, який не розгубився і не злякався. Залишившись сиротою, дитина могла зламатися і озлобитися на світ, але Климко - сильний хлопчина. Він не міг смостерігати за стражданнями інших (наприклад, випадок з вчителькою). Героя вразила і надихнула її самовідданість і біда, в якій вона опинилася. Клим проходить велику відстань пішки заради тих, хто черкає на нього. Його не здатна зупинити навіть тітка Марія, яка прихистила хлопчика, хоча він би замінив їй рідного сина, а вона стала б для нього матір`ю, якої не вистачало головному герою. Хлопчик повернувся додому з виконанним прихонням, але Климку притаманне гостре відчуття справедливості, був не байдужою людиною. Тому в кінці показує напрямок, де можна сховатися солдату ( чоловік у солдатському галіфе з розв`язаними поворозками і гімнастерці без реміняки) за що і був вбитий нацистами. Буже боляче розуміти, що така героїчна дитина, нехай в книзі, помирає. Цим автор підкреслив на прекрасних якостях Климка, які неможливо придбати з досвідом, і закликав виховувати в собі добру людину.
“Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.
Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.
Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.
Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.
Книга В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.
Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.
До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!”