Все 59 ! чому твір ірини прокопенко має саме таку назву (5-7пр) автор: ірина прокопенко зажурилася в лісі берізка, гілки схилила, листи згорнула. всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки берізка сумна стоїть. хтось коріння моє обгризає, — ілася вона сусіду пневі, — і листя хтось моє об’їдає подивився пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється. гей! — крикнув пень сердито.— це ти у берізки коріння обгризаєш? — фр! — обурився їжак. — що мені — їсти нічого? я й мишей ловлю, і хробаків, я наві навіть зі змією справлюся. навіщо мені коріння обгризати? — хто ж тоді цим займається? — може, цей? — показав їжак на борсука, котрий біля своєї нори нишпорив. — от видумали, — образився борсук.— я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. може, то кріт і землерийка? вони завжди у землі длубаються. — е, ні, — запротестували кріт і землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо. задумався пеньок: хто ж це берізку губить? адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’ї. ні їжак, ні борсук, ні кріт із землерийкою до листя не доберуться. ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. побачив пень шпаків і гукнув їм: — гей, пернаті! чи то не ви берізці шкодите? — що-що? — здивувалися шпаки.— щоб ми, птахи, дереву шкодили? та ніколи! вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. сховалися в кущах і чекають. годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати. їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. хто де сидів, там і заснув. і от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук травневий хрущ. вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному: гей, вилазьте із щілинок. з-під сосонок, з-під ялинок. час настав, сюди скоріше. вдосталь є смачної їжі! і зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо. зум-зум-зум-зум-зум-зум, ми завжди готові, кум! а хрущ ще гучніше зазивав, навколо берізки в’ється. солоденькі тут листочки. налітай, сини і дочки. тьоті, дяді, баби з дідом, пригощайтеся обідом! хмарою налетіли хрущі на берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно. затремтіла бідолашна, зарипіла. почув їжак — борсука штовхнув, прокинувся борсук — крота іі землерийку розбудив. — так ось хто берізку губить! — закричали звірі. — держи їх! лови! — зняли галас шпаки. налетіли граки, дрозди, зозулі та як почали хрущів хапати. зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум, ой, куди ж тікати, кум? — заметушилися жуки. під дерева ховайтеся! під дерева, — скомандував хрущ. хрущ під дерева, а там на них їжак з борсуком чекають. хрущі у землю, а тут їх кріт і землерийка хапають. всіх до одного половили. розгорнула берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.
