Які обдарування мав Олекса Стороженко?.
2. Яка мораль оповідання «Скарб»?
3. Де більшу частину свого життя прожив Богдан Лепкий?
4. Які господарі будинку, в якому мешкала кмітлива мишка у творі «Мишка»?
5. Як складалася ТВОРЧА доля Ліни Костенко?
6. Охарактеризуйте головну героїню твору «Кольорові миші».
7. Коли і чому обірвалося життя Василя Симоненка?
8. Назвіть головних героїв повісті Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або
Прокляття роду Кулаківських».
9. Чи перегукується зміст твору Любові Пономаренко «Гер переможений» із
розділом, який ми вивчаємо «Ти знаєш, що ти – людина…»?
ІІ.
Встановлення відповідності
1. 1.Павлусь А. Богдан Лепкий
2.Софійка Б. Ліна Костенко
3.Фрідріх В. Марина Павленко
4.Анна Г. Любов Пономаренко
Д. Олекса Стороженко
2. Проблема, порушена у творі Назва твору
1. Жага до відкриттів А. «Скарб»
2. Уболівання мами за долю сина Б. «Мишка»
3. Засудження дитячої жорстокості В. «Лебеді материнства»
4. Засудження людської жадібності Г. «Гер переможений»
Д. «Гей, нові Колумби й Магелани»
ІІІ. Творче завдання.
Спробуйте написати коротеньку казку «На все свій час».
Відповідь: Про вихованість і скромність Івана Сили свідчать такі вчинки:
⇒ Прагнення до тим, хто опинився в біді (епізод з побиттям жебрака, який згодом виявився крадієм);
⇒ Коли Іван перемагає знаного бійця, він не хвалиться цим, не пишається. Він все одно вважає себе звичайною людиною.
⇒ Під час тренувань на початку твору Іван не полишає роботи на вокзалі, адже звик трудитися. Це говорить про цього, як про людину працьовиту та виховану.
⇒ Встав на захист нещасних тварин.
⇒ Завжди пам'ятав свого улюбленого тренера, який поклав початок його кар'єрі.
Небо з чорного поступово стає ліловим. Починається ранкова перекличка півнів. Десь унизу в сараї, бабуся гримить цинковими відрами, збираючись на ранкове доїння. Корова Зорька, відкликаючись на своє ім’я, давно прокинулася і своїм муканням вітається зі всім двором.
Бабуся лозиною підганяє Зорьку вслід стадом і проціджує молоко. Я стрімголов скочуюсь з сінника, біжу до рукомийника, швидко вмиваюся і чищу зуби. Через п'ять хвилин я сиджу за масивним дубовим столом, де мене вже чекає сніданок — хрусткий окраєць свіжоспеченого хліба та кухоль ще теплого молока.
Потім я біжу до бабусі в город, де більше заважаю, ніж допомагаю, так як абсолютно не маю поняття, як полоти, підгортати тощо. Коли натовп усміхнених хлопців та дівчат, запекло жестикулюючи, намагається привернути мою увагу, бабуся з явним полегшенням, відправляє мене з ними купатися на річку.
На бігу ми скидаємо з себе майки, шорти і з розбігу, з дикими криками, розрізаємо своїми тілами прохолодну, пружну воду. Рибалки з протилежного берега погрожують нам кулаками, і ми вискакуємо з річки, як зграйка розтривожених птахів. Відбігши, падаємо на прибережну, з останніми крапельками роси, траву, після чого поступово затихаємо. Коники і цикади стрекочуть прямо у вуха. Різнобарвні бабки, ніби загін вертолітників, кружляють над головами. Ми загоряємо, перевертаючись на сонечку, як рум'яні оладки.
Хтось запропонував пограти в доганялки. Всі знову зірвалися з місця і помчали навипередки, тепер вже одягаючись на ходу. Я біжу без зупинки, не оглядаючись, поки не опиняюся на узліссі. Зупиняюся віддихатися і поринаю в чарівний світ звуків і фарб. Птахи виводять свої трелі різними голосами, які зливаються в єдину дуже потужну симфонію. Вітерець пробігає легким трепетом клавіш роялю по листочкам кущів, піднімаючись все вище і вище і, нарешті, потроху завмирає десь у розлогих кронах могутніх дерев-старожилів. Моє «ау ...!» котиться по величезній галявині, оббігає її навколо і злітає в небо. Тут знову з-за кущів і дерев з'являються хитрющі, замурзані личка. З новими силами і переможними криками ми носимося по лісу до знемоги.
Сонце знаходиться в самому зеніті, коли ми, вже втомлені від спеки і своїх забав, повертаємося в село. Бабуся чекає біля хвіртки, приклавши руку «козирком» до чола. Побачивши мене, зморшки на її обличчі розгладжуються, очі теплішають і зволожуються.
За смачним обідом ми ділимося кожен своїми враженнями про минулий ранок і обом це цікаво. Потім в дальній кімнаті, де прохолоду дає пишноцвітна, з медовим запахом, липа за вікном, моя бабуся відпочине на старенькому плюшевому кріслі, а я на залізному скрипучому ліжку, бабусиному ровеснику, в неосяжній горі величезних пухових подушок.
Ми бачимо один і той же сон: літо, село, річка, ліс, мукаюча Зорька і ми в обнімку з бабусею. Назавжди... Які ж все-таки чудові літні канікули в селі!
ЕЩЕ ПО ТЕМЕ:
Твір на вільну тему. Твір на тему: Літні канікули. Світанок в степу, або літні канікули на просторах Бессарабії
Друзья вам огромное за рекомендации и репосты!