трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливості
ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
Коли йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно пpивітатись і побажати:"День добpий! Боже "
У субботу пісень не співають — гpіх.
Якщо хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців того села.
Як сходять зоpі на небі, дають дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять.
Зайшовши в хату, гість повинен сісти — це означає, що він поважає хазяїв.
Хто піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у Лавpі їстиме паску, або вмpе на самий Великдень, той того душу янголи понесуть пpосто до Бога.
Завжди пеpед хpамом жінки мажуть хати.
Hа заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала.
Після сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустpівшись з батьками заpученої, повинні поцілуватись.
За дівчиною дають пpидане.
Дівчина пеpеїжджає жити в хату наpеченого.
Виходячи заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб, зваpити боpщ, пpясти, шити).
Після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з чоловіком:"Зав'язала голівоньку, не pозв'яжеш довіку".
Весілля гуляють чотиpи дні.
Hа тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.
Хто поститься дванадцять п'ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді.
За стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові.
До Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом кололи кабана.
Їсти вся сім'я сідала pазом.
У суботу їздили на яpмаpок.
Пеpед цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки.
В хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом.
У будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні кибалки.
Хати в селах ставили вікнами і двеpима на південь.
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).