1.«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
2.• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
3.• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
4.«…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині»
5.“Життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб!” Тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада – то був його свiт, то була цiль його життя.
6.Не плакали за ним нi сини, нi сусiди, нi громадяни, бо добре знали, що за щасливим грiх плакати.
7.Твiй батько старий чарiвник, вiн знає таке слово, що кождому до серця трафляє,вiн тебе мусив його навчити. Адже ж без такого слова ти не мiг наклонити на свiй бiк моїх лучникiв, котрi так скажено за нiщо билися з монголами, як би, певно, не билися за найлiпшу плату.
8.Одним iз остатнiх явних прихильникiв старої вiри на нашiй Русi був Захар Беркут. I диво дивне! прихильнiсть оту вiн винiс iз Скитського монастиря, вiд старого монаха Акинтiя.
9.«Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві»
10. Максим про свого батька: «Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. Громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її»
Ввечері, коли прийшов з типографії Федьків батько, у хлопця вже був жар. Федька поклали на стільця й били, як слід. Але на цей раз він навіть не скрикнув. Коли батько пустив його, Федько упав на землю й не рушив. Рука його була така гаряча, а лице таке спокійне. Він уже нічого не чув і не бачив.
Через три дні Федько помер. Разів зо два він приходив до пам’яті, питав, чи били Толю, а непритомний все когось просив, комусь грозився і все про щось допитувався у Толі. Коли його ховали, на кладовище йшли хлопці з усіх сусідніх вулиць. Друзі ридали навзрид. Толя ж тихенько виглядав у вікно. Йому було цікаво, як ховають Федька-халамидника. Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.
1.«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
2.• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
3.• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
4.«…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині»
5.“Життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб!” Тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада – то був його свiт, то була цiль його життя.
6.Не плакали за ним нi сини, нi сусiди, нi громадяни, бо добре знали, що за щасливим грiх плакати.
7.Твiй батько старий чарiвник, вiн знає таке слово, що кождому до серця трафляє,вiн тебе мусив його навчити. Адже ж без такого слова ти не мiг наклонити на свiй бiк моїх лучникiв, котрi так скажено за нiщо билися з монголами, як би, певно, не билися за найлiпшу плату.
8.Одним iз остатнiх явних прихильникiв старої вiри на нашiй Русi був Захар Беркут. I диво дивне! прихильнiсть оту вiн винiс iз Скитського монастиря, вiд старого монаха Акинтiя.
9.«Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві»
10. Максим про свого батька: «Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. Громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її»
Через три дні Федько помер. Разів зо два він приходив до пам’яті, питав, чи били Толю, а непритомний все когось просив, комусь грозився і все про щось допитувався у Толі. Коли його ховали, на кладовище йшли хлопці з усіх сусідніх вулиць. Друзі ридали навзрид. Толя ж тихенько виглядав у вікно. Йому було цікаво, як ховають Федька-халамидника. Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.