Головним персонажем твору Галини Малик є дівчинка Галя – школярка, яку всі називають Аля. Перший Недорадник — головний негативний персонаж казки. Він опинився в Недоладії через те, що Аля не домалювала йому голову. А без голови він не міг стати королем. Заздрість до Недороля зробила Недорадника жорстоким — він відрубав людям голови лише задля того, щоб знайти таку, на яку потім можна надіти корону. Жага влади стала метою його існування. Коли Аля повернулась додому і домалювала йому голову, він назавжди зник з Недоладії, але залишився намальованим на портреті в її кімнаті. Недороль Десятий — правитель Недоладії. Він не поганий, але занадто м’який, як для короля, тому й не має потрібного авторитету. Саме тому Перший Недорадник робить що хоче, а Недороль йому не забороняє (навіть убивати людей!), бо дуже боїться, що той відбере в нього корону. Але він допомагає Алі, тому що розуміє, що вона — його єдиний шанс позбавитись суперника. Недочеревик — спритний, магічний, дивний. Недочеревик — персонаж нейтральний, тому що він не підтримує ні Алю, ні Недорадника. Він лише робить свою справу — стежить за тими, хто чогось не доробляє і притягує їх та їхні «вироби» в Недоладію. Усі герої потрапляють у цю країну завдяки йому. Недолацько – негарний, доброзичливий, привітний. Недоладька не домалював один хлопчик, тому він мав дивну зовнішність. Голову прикрашав шкіряний капелюшок з півнячою пір’їною збоку, капелюшок сидів криво, лівого вуха зовсім не було, очі на місці, зате одне більше, а друге — менше, ніс набік скривлений, губи перекошені, навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха, губи весело всміхалися, очі дивилися лагідно, а обличчя було відкритим і добродушним , кремезний, широкоплечий хлопчина, стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога в нього була коротша від правої. Його ім’я відповідало його дивній зовнішності, яким його зобразив хлопчик. Проте він був люб’язним, товариським, добрим, допоміг Алі. Недоладько — людина, яка любить свою країну, бажає їй кращої долі: «Доробимо все, що в нас ще не дороблено. І заживемо на славу! Адже це наша Батьківщина» Недоштанник – незадоволений, роздратований, товстий. Недопопелюшка – недомальована роботяща та добра дівчинка з відомої казки; ризикована, доброзичлива, має добре серце, співчутлива Інші персонажі, на кшталт годинникаря Недожденя, гвардійця Недобороди та інших Недоладян, допомагають Алі на шляху до пошуків дороги додому
Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.
Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
Головним персонажем твору Галини Малик є дівчинка Галя – школярка, яку всі називають Аля. Перший Недорадник — головний негативний персонаж казки. Він опинився в Недоладії через те, що Аля не домалювала йому голову. А без голови він не міг стати королем. Заздрість до Недороля зробила Недорадника жорстоким — він відрубав людям голови лише задля того, щоб знайти таку, на яку потім можна надіти корону. Жага влади стала метою його існування. Коли Аля повернулась додому і домалювала йому голову, він назавжди зник з Недоладії, але залишився намальованим на портреті в її кімнаті. Недороль Десятий — правитель Недоладії. Він не поганий, але занадто м’який, як для короля, тому й не має потрібного авторитету. Саме тому Перший Недорадник робить що хоче, а Недороль йому не забороняє (навіть убивати людей!), бо дуже боїться, що той відбере в нього корону. Але він допомагає Алі, тому що розуміє, що вона — його єдиний шанс позбавитись суперника. Недочеревик — спритний, магічний, дивний. Недочеревик — персонаж нейтральний, тому що він не підтримує ні Алю, ні Недорадника. Він лише робить свою справу — стежить за тими, хто чогось не доробляє і притягує їх та їхні «вироби» в Недоладію. Усі герої потрапляють у цю країну завдяки йому. Недолацько – негарний, доброзичливий, привітний. Недоладька не домалював один хлопчик, тому він мав дивну зовнішність. Голову прикрашав шкіряний капелюшок з півнячою пір’їною збоку, капелюшок сидів криво, лівого вуха зовсім не було, очі на місці, зате одне більше, а друге — менше, ніс набік скривлений, губи перекошені, навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха, губи весело всміхалися, очі дивилися лагідно, а обличчя було відкритим і добродушним , кремезний, широкоплечий хлопчина, стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога в нього була коротша від правої. Його ім’я відповідало його дивній зовнішності, яким його зобразив хлопчик. Проте він був люб’язним, товариським, добрим, допоміг Алі. Недоладько — людина, яка любить свою країну, бажає їй кращої долі: «Доробимо все, що в нас ще не дороблено. І заживемо на славу! Адже це наша Батьківщина» Недоштанник – незадоволений, роздратований, товстий. Недопопелюшка – недомальована роботяща та добра дівчинка з відомої казки; ризикована, доброзичлива, має добре серце, співчутлива Інші персонажі, на кшталт годинникаря Недожденя, гвардійця Недобороди та інших Недоладян, допомагають Алі на шляху до пошуків дороги додому
Відповідь:
Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.
Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.