Я хочу розповісти про другорядного героя Кактуса з твору «ТТБ» Л.Вороніної. Це прізвисько одного хлопця, його справжнє ім’я Сашко Смик. Колись він був як усі. Мав сили рівні з іншими, був одного зросту з усіма, особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей. Але після останнього літа він виріс на дві голови, накачав м'язи. Особливо вирізняла його серед інших зачіска, схожа на кактус. Відчувши силу, він став занадто самовпевненим, зробився бешкетником. Ображав свого сусіда Клима,обзивав його різними образливими словами. Кактус не подобався багатьом. Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю, зовсім не симпатизує йому. Називає цього героя орангутангом. Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса, але без якогось захоплення ним. На мою думку, автор навіть підкреслює, що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність. Сашко у творі пережив багато пригод, дечому навчився. Мене тішить те, що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої «колючки».
Кохання... Одне слово, одне почуття. Чому ж тоді для кожного воно відкривається по-різному?Ніжні погляди, м'який теплий весняний вітерець, що розвіває чисте руде волосся, кумедне у клітинку плаття, або ж якийсь трішки недоумкуватий сміх-різні асоціації приходять на думку, коли ми чуємо це слово. Кохання буває різним: воно може спантеличувати, підштовхуючи на шалені, іноді навіть безглузі вчинки, може хвилювати, або ж навпаки-заспокоювати, може викликати бажання змінити себе, свої принципи і життя в цілому. Кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. Кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. Воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. Кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. Кохання, як поезія-чисте і прозоре. Кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. Кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. Кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. Кохання-це життя, яке в нас тільки одне.
Кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. Кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. Воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. Кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. Кохання, як поезія-чисте і прозоре. Кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. Кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. Кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. Кохання-це життя, яке в нас тільки одне.