Як ви розумієте останні рядки поезії "Доля" "Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, не лукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава–заповідь моя."
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Пояснення:Де відбуваються події, описані в повісті?
в Києві
у Вінниці
у Вишнополі
2. Як звати головну героїню твору?
Сніжана
Софійка
Іра
3. Як називалося село, де жила бабуся Софійки?
Половинчик
Вишнопіль
Покровчик
4. У кого в роду Софійки з'явилися коралі?
тітки Сніжани
мами Софійки
прапрабабусі Клави
5. Кому належать слова "Гроші ведуться, щастя – ні грама!"?
Гордію Кулаківському
Вадиму Кулаківському
Данилу Міщенку
6. Чим схожі між собою були Міщенки?
Були балакуни
Мали подвійну душу
Були відповідальними
7. Про кого сказано: "Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було..."
Софійку та Сашка
Вадима та Ірину
Сніжану та Вадима
8. На яке прізвище поміняв своє нащадок Міщенка?
Щербань
Білий
Безгрішний
9. Яке слово вимовляла Софійка, щоб потрапити у минуле?
Шафа
Один, два, три - в минуле поверни!
Коралі
10. Кого з роду Кулаківських ла Софійка і вирішила врятувати?
Франю
Катерину
Олену
11. Як звали Пустельника?
Микола
Іван
Сергій
12. Куди потрапила Софійка під час останньої мандрівки у шафі?
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение:
Відповідь: якшщо що то з інтернету
Пояснення:Де відбуваються події, описані в повісті?
в Києві
у Вінниці
у Вишнополі
2. Як звати головну героїню твору?
Сніжана
Софійка
Іра
3. Як називалося село, де жила бабуся Софійки?
Половинчик
Вишнопіль
Покровчик
4. У кого в роду Софійки з'явилися коралі?
тітки Сніжани
мами Софійки
прапрабабусі Клави
5. Кому належать слова "Гроші ведуться, щастя – ні грама!"?
Гордію Кулаківському
Вадиму Кулаківському
Данилу Міщенку
6. Чим схожі між собою були Міщенки?
Були балакуни
Мали подвійну душу
Були відповідальними
7. Про кого сказано: "Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було..."
Софійку та Сашка
Вадима та Ірину
Сніжану та Вадима
8. На яке прізвище поміняв своє нащадок Міщенка?
Щербань
Білий
Безгрішний
9. Яке слово вимовляла Софійка, щоб потрапити у минуле?
Шафа
Один, два, три - в минуле поверни!
Коралі
10. Кого з роду Кулаківських ла Софійка і вирішила врятувати?
Франю
Катерину
Олену
11. Як звали Пустельника?
Микола
Іван
Сергій
12. Куди потрапила Софійка під час останньої мандрівки у шафі?
у минуле своєї прапрабабусі
у минуле мами
у майбутнє