Жанр: Медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльози. Ідея: О сліз таких вже вилито чимало,- Країна ціла може в них втопитись; Доволі їм вже литись,- Що слози та, де навіть крові мало … — Це заклик до дії за визволення рідного краю. Сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом України, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. Яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(М.Зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.
Чекіст- людина безсердечна, жорстока, холоднокровна, безжалісна, фанатик. Чи не так? Не в цьому випадку. Це стосується нашого героя тільки з одного боку, а з іншого - він звичайна мрійлива та романтична людина, котра ніжно любить свою матір. М. Хвильовий гостро підіймає конфлікт цих двох свідомостей чекіста. Оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (Я). Головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". Виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. Тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері. Чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. А усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким. Підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "Я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.
Ідея: О сліз таких вже вилито чимало,- Країна ціла може в них втопитись; Доволі їм вже литись,- Що слози та, де навіть крові мало … — Це заклик до дії за визволення рідного краю. Сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом України, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. Яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(М.Зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.
Оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (Я). Головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". Виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. Тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері.
Чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. А усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким.
Підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "Я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.