Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.
Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.
Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".
Що таке дружба???Одного разу замислилася я над поняттям "дружба" і зрозуміла, що точного визначення дати йому не можна. Зрозуміло, що це "особливий тип моральних стосунків між людьми". Але в чому ж його особливість? На мою думку, у дружбі найголовніше - вірність та довіра. Ці поняття мають певний взаємозв"язок. Справжній друг - це та людина, якій можна довірити будь-яку таємницю і бути при цьому повністю впевненим та спокійним у тому, що вона не буде розголошена. Друг - це людина, яка буде з Вами й у хвилини радості, і смутку. Вона буде справді щиро радіти Вашому успіху та сумувати через Ваші невдачі. Але не слід ідеалізувати друга. Усі ми люди, у нас різні характери та звички. Не можна сваритися з людиною лише через те, що у Вас різні смаки. Існує вислів: "Дружба - це дорогоцінний камінь, який важко знайти, але надто просто втратити." Це й справді так. Для того, щоб знайти справжнього друга, не достатньо одного дня. Інколи на це потрібні роки. Для дружби важлива взаємна симпатія, спільність інтересів. Це лише у фізиці протилежності притягуються. У житті все інакше. Якщо, наприклад, Вам подобаються запальні вечірки, а Вашому другу - спокійні вечори перед телевізором, то навряд чи Вам буде весело та цікаво разом. Для того, щоб дружба тривала досить довго, слід робити певний внесок до стосунків. Не можна лише вимагати цього від інших. Щоб покращити свої стосунки з людьми, слід уміти вислуховувати, давати поради тому, хто цього потребує, співчувати, а також цікаво розповідати, піднімити настрій іншим. Дружба - поняття для кожної людини своє. І кожен чекає від свого друга різного. Але одне слід пам"ятати: друг також чогось від Вас чекає. Велика мурість криється в словах: "Незначні люб"язності зміцнюють дружбу". Будь-яка людина важко переносить самотність, тому слід прикладати певні зусилля та постійно працювати над собою. Для того, щоб мати друзів, треба самому вміти бути другом. Отже, усі ми різні. Маємо різну зовнішність, характер, здійснюємо різні вчинки. Але слід пам"ятати, що будь-кому приємно, коли ним цікавляться, вислуховують, намагаються до роблять це безкорисно. "Ніколи ще щастя не ставило людину на таку висоту, щоб вона не потребувала друга."...
Объяснение:
Розділ перший
Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.
Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.
Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".