Вершиною творчого генія Валер'яна Підмогильного став роман "Місто", в якому він роздумує над феноменом людського буття, над тими неймовірними суперечностями, що крають душу кожної мислячої особистості, над самою природою існування індивіда в оточенні собі подібних.
Для того, щоб довести читачам пріоритет найвищих цілей та справжніх істин, автор проводить свого героя Степана Радченка через ряд випробувань: через розчарування у власних силах, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима. Поступово мета Степана "завоювати" місто, ставши в ньому "свіжою кров'ю села", змінюється на розуміння, що він врешті-решт став перекотиполем, котре віднесене від одного берега і не пристало надійно до іншого.
Занурюючись у свою душу, герой починає усвідомлювати, що життя грається з ним, воно позбавлене глибинного смислу, а це призводить до безглуздого існування його як Людини. Щоб бути гідним цього імені, Степан долає одну сходинку за другою на шляху становлення гідної особистості. Але спочатку він приходить до висновку, що сучасна людина - самотній перехожий, закинутий у цей світ, і все, що у нього є, - це безмежна свобода, яку він має спрямувати на творення гідного життя або ж гинути, не доторкнувшись до загальнолюдських святинь, як-то: любов, честь, творчість.
Саме на цьому етапі моральної еволюції у Радченка врешті відкриваються очі на власне безглуздя існування. Настає момент, коли його душа прагне надати смислу життю, і герой знаходить б реалізувати себе у цьому світі. Ставлячи етичні норми гаслом свого вдосконалення та усього власного життя, він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про життя, яке є безмежною свободою, ціленаправленою та осмисленою самою людиною. Повість, яка б повідала про пошук людини в людині.
У своєму психологічно-філософському ключі роман "Місто" порушує проблему перспективи української нації, узагальнивши її в епіграфі з "Талмуду" до нього: "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола..." І тільки споконвічна боротьба людини за чистоту своєї души робить її подібною до янгола. Цю істину відкриває нам В. Підмогильний своїм завжди актуальним романом.
Природа навколо нас - це скарб. Ми повинні берегти її, не забруднювати навколишнє середовище. Людина і природа - дві подруги, вони співіснували разом завжди. Але у цих відносинах завжди головною була природа. Люди не в силахзмінити природу, її прояви. Ми ніколи не моглии зупинити дощ, чи зробити так щоб виглянуло сонце, або щоб трава росла швидше. Людина в природі лише маленький компонент, клаптик який доповнює її. В наш час люди не розуміють, що природа наш друг, вони не бережуть її.
Вершиною творчого генія Валер'яна Підмогильного став роман "Місто", в якому він роздумує над феноменом людського буття, над тими неймовірними суперечностями, що крають душу кожної мислячої особистості, над самою природою існування індивіда в оточенні собі подібних.
Для того, щоб довести читачам пріоритет найвищих цілей та справжніх істин, автор проводить свого героя Степана Радченка через ряд випробувань: через розчарування у власних силах, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима. Поступово мета Степана "завоювати" місто, ставши в ньому "свіжою кров'ю села", змінюється на розуміння, що він врешті-решт став перекотиполем, котре віднесене від одного берега і не пристало надійно до іншого.
Занурюючись у свою душу, герой починає усвідомлювати, що життя грається з ним, воно позбавлене глибинного смислу, а це призводить до безглуздого існування його як Людини. Щоб бути гідним цього імені, Степан долає одну сходинку за другою на шляху становлення гідної особистості. Але спочатку він приходить до висновку, що сучасна людина - самотній перехожий, закинутий у цей світ, і все, що у нього є, - це безмежна свобода, яку він має спрямувати на творення гідного життя або ж гинути, не доторкнувшись до загальнолюдських святинь, як-то: любов, честь, творчість.
Саме на цьому етапі моральної еволюції у Радченка врешті відкриваються очі на власне безглуздя існування. Настає момент, коли його душа прагне надати смислу життю, і герой знаходить б реалізувати себе у цьому світі. Ставлячи етичні норми гаслом свого вдосконалення та усього власного життя, він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про життя, яке є безмежною свободою, ціленаправленою та осмисленою самою людиною. Повість, яка б повідала про пошук людини в людині.
У своєму психологічно-філософському ключі роман "Місто" порушує проблему перспективи української нації, узагальнивши її в епіграфі з "Талмуду" до нього: "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола..." І тільки споконвічна боротьба людини за чистоту своєї души робить її подібною до янгола. Цю істину відкриває нам В. Підмогильний своїм завжди актуальним романом.
Природа навколо нас - це скарб. Ми повинні берегти її, не забруднювати навколишнє середовище. Людина і природа - дві подруги, вони співіснували разом завжди. Але у цих відносинах завжди головною була природа. Люди не в силахзмінити природу, її прояви. Ми ніколи не моглии зупинити дощ, чи зробити так щоб виглянуло сонце, або щоб трава росла швидше. Людина в природі лише маленький компонент, клаптик який доповнює її. В наш час люди не розуміють, що природа наш друг, вони не бережуть її.
Іще два речення я вже не можу придумати :)