Україна. Про цю країну можна багато чого сказати. В неї гарні степи, поля, моря, озера, але ніколи маже Україна не була в спокої. Ще давно років десь 1000 назад. Були на наших землях козаки. Вони були вірні своїй батьківщині. І постійно коли приходили вороги проливали кров за неї. На зарашній час в Україні теж іде війна між Росією . Але наші солдати не здаються. Вони воюють і проливають кров за Батьківщину. Так само як це робили мужні і сильні козаки . Цих людей ми спокійно можемо назвати героями рідної України.
Дехто каже, що на уроках української літератури потрібно вивчати лише класичні твори, що сучасну молодь може виховати лише творчість Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Та мені здається, що твори другої половини двадцятого століття є ще більш важливими, адже в них відображено час, вже набагато ближчий до сьогодення. І з цих творів можна зробити більше висновків, потрібних у сучасному житті. Одним із вивчених нами авторів другої половини двадцятого століття є Володимир Дрозд. Із декількох його творів мені найбільше сподобалась повість «Ирій». Головний герой цієї повісті, Михайло Решето, постійно розмірковує про Ирій – місце, де йому найкраще. Впродовж твору думки Михайла змінюються. І я мимоволі замислююся над тим, що ж для мене є Ирієм, а тому подумки порівнюю себе з головним героєм. На початку твору Михайло живе у селі, а тому мріє про життя у місті. Ні, у цьому ми з ним не схожі. Я ніколи не прагнула переїхати у більше місто, навіть у столицю. Адже якщо всі почнуть переїжджати до дуже великих міст, то хто ж розвиватиме всі інші? Через деякий час Ирієм для Михайла стає країна його майбутнього, його мрій. Звісно, наші мрії трохи не співпадають, однак я теж часто думаю про доросле життя. Мабуть, усі в дитинстві мріють саме про такий Ирій – своє щасливе майбутнє. Я впевнена, що більшість моїх однолітків хоче жити безбідно та комфортно. Я також мрію про це. Однак мало бути багатим. Мені хотілося би при цьому жити чесно та не ховати від людей очі. Особисто я за чесний бізнес. Я хочу досягти в житті якомога більше лише чесними засобами. Я ще не знаю, яку професію оберу, проте мрію стати фахівцем високого рівня, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радилися. Але найголовніше те, що будь-яку справу я завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. Наприкінці твору Михайло вирішує, що Ирій – це рідна земля, домівка, родина. З цим я повністю погоджуюсь. Адже щаслива та людина, яка має місце, де їй завжди раді, яку люблять і сама вона любить ближніх. Тож твір Володимира Дрозда дав мені ключ до розуміння життєвих цінностей. Я завжди пам’ятатиму його слова про рідну домівку: «Це твій ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі світи
Україна. Про цю країну можна багато чого сказати. В неї гарні степи, поля, моря, озера, але ніколи маже Україна не була в спокої. Ще давно років десь 1000 назад. Були на наших землях козаки. Вони були вірні своїй батьківщині. І постійно коли приходили вороги проливали кров за неї. На зарашній час в Україні теж іде війна між Росією . Але наші солдати не здаються. Вони воюють і проливають кров за Батьківщину. Так само як це робили мужні і сильні козаки . Цих людей ми спокійно можемо назвати героями рідної України.
Объяснение:
Дехто каже, що на уроках української літератури потрібно вивчати лише класичні твори, що сучасну молодь може виховати лише творчість Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Та мені здається, що твори другої половини двадцятого століття є ще більш важливими, адже в них відображено час, вже набагато ближчий до сьогодення. І з цих творів можна зробити більше висновків, потрібних у сучасному житті. Одним із вивчених нами авторів другої половини двадцятого століття є Володимир Дрозд. Із декількох його творів мені найбільше сподобалась повість «Ирій». Головний герой цієї повісті, Михайло Решето, постійно розмірковує про Ирій – місце, де йому найкраще. Впродовж твору думки Михайла змінюються. І я мимоволі замислююся над тим, що ж для мене є Ирієм, а тому подумки порівнюю себе з головним героєм. На початку твору Михайло живе у селі, а тому мріє про життя у місті. Ні, у цьому ми з ним не схожі. Я ніколи не прагнула переїхати у більше місто, навіть у столицю. Адже якщо всі почнуть переїжджати до дуже великих міст, то хто ж розвиватиме всі інші? Через деякий час Ирієм для Михайла стає країна його майбутнього, його мрій. Звісно, наші мрії трохи не співпадають, однак я теж часто думаю про доросле життя. Мабуть, усі в дитинстві мріють саме про такий Ирій – своє щасливе майбутнє. Я впевнена, що більшість моїх однолітків хоче жити безбідно та комфортно. Я також мрію про це. Однак мало бути багатим. Мені хотілося би при цьому жити чесно та не ховати від людей очі. Особисто я за чесний бізнес. Я хочу досягти в житті якомога більше лише чесними засобами. Я ще не знаю, яку професію оберу, проте мрію стати фахівцем високого рівня, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радилися. Але найголовніше те, що будь-яку справу я завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. Наприкінці твору Михайло вирішує, що Ирій – це рідна земля, домівка, родина. З цим я повністю погоджуюсь. Адже щаслива та людина, яка має місце, де їй завжди раді, яку люблять і сама вона любить ближніх. Тож твір Володимира Дрозда дав мені ключ до розуміння життєвих цінностей. Я завжди пам’ятатиму його слова про рідну домівку: «Це твій ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі світи